Новина про те, що скоро має приїхати свекруха, навряд чи втішила Тетяну. В принципі, вона її зовсім не знала, бачила лише фотографії із жінкою модельної зовнішності. Алла Ігорівна не виховувала свого єдиного сина Степана, все було на плечах бабусі та діда. Молода Алла довго будувала свою кар’єру, бажаючи стати актрисою, тому намагалася бути ближчою до людей мистецтва та бажано – у столичних колах. Її батькам не подобалася така поведінка дочки, вони були простими людьми і бачили в Аллі сімейну жінку з якоюсь звичайною професією.

– Повертайся, – казала їй мати. – Жодної артистки з тебе не вийде. Так і будеш усе життя статисткою у масовці.

– Візьмися за розум, – вторив їй батько. – Заміж тобі треба і дітей народжувати. Ощаслив нас онуками, хоч би одним, зроби такий подарунок.

Ближче до тридцяти років Алла приїхала до батьків із новонародженим Степаном на руках.

– Ось це вам!

– Як це нам? Ти що – народила так і не вийшовши заміж?

– А що в цьому такого – ви ж просили мене вас ощасливити? Ось вам онук, а я їду назад.

– Ти що – лишаєш сина?

– Я народила його для вас, щоб ощасливити. Ти, мамо, на пенсії, можеш займатися онуком, скільки твоїй душі завгодно.

Це було несподівано, але батьки змирились. Алла пообіцяла допомагати грошима і іноді приїжджати, але її візити були рідкісними, та й з грішми туговато – все ж таки 90-ті роки, а професія у Алли – ніяка. Недоучка театрального училища, в особистому житті – повний «провал», допомагала лише зовнішність для випадкових заробітків. Вже пізніше, коли Степану було чотири роки, вона все ж таки вийшла заміж за якогось бізнесмена, але шлюб тривав недовго, зате хоч маленьку квартиру вона якимось чином могла собі відірвати.

Ось і все, що Таня знала про свою свекруху. Степан із матір’ю майже не спілкувався – так, лише вітання телефоном. Він не бачив її вже вісім років після прощання з бабусею, яка пішла на небеса за дідом. І ось йому вже тридцять, він одружений із Тетяною, є чотирирічна донька Віра, а також спадкова трикімнатна квартира. Візит свекрухи був незрозумілий – чи вона збідніла і збирається судитися за квартиру, чи то в неї раптом прокинулися почуття до Степана і Віри, і вона вирішила зіграти свою головну роль – матері та бабусі.

– Не чекай від неї ніяких почуттів, – сказав Степан Тані. – Вона непогана жінка, але все ж така – байдужа егоїстка, чи що.

– Ну, а раптом! Ось побачить Віру, і в ній як прокинуться почуття! Жодна бабуся не може бути байдужою до своїх онуків.

– Моя мама – виняток.

Значить, справа погана! Очевидно, Алла Ігорівна захоче відсудити квартиру, іншого не дано. Але ця версія відкинулася відразу, коли Таня побачила свою свекруху на порозі: статна дама, одягнена в модні та дорогі речі, навіть дух захопило від її зовнішності.

– Здрастуйте, Тетяно, – сказала свекруха, зняла рукавичку і привіталася з Танею.

– Доброго дня! А це наша донька Віра, ваша внучка.

Алла Ігорівна посміхнулася і кивнула, дивлячись на дівчинку, але навіть не нахилилася, щоб її обійняти. Вона пройшла, стукаючи каблучками, в гостьову кімнату і там розмістила свої речі. Якось дивно, навіть не роззулася.

– Будете їсти?

– Ні, дякую, я утримаюся. Мені треба відпочити з дороги.

На цих словах вона зачинила двері до кімнати. Ось і все знайомство! Таня зі Степом переглянулись. Степа розвів руками, мовляв, я ж тобі казав. Віра тільки жалібно запитала:

– А це точно моя бабуся?

Протягом двох днів нічого не відбувалося – Алла Ігорівна йшла рано, приходила пізно, майже ні з ким не спілкувалася, тільки іноді зі Степаном перекидалася парою фраз. Візит її так і не зрозумілий. На третій день, коли Степан пішов на роботу, свекруха залишилася вдома з Танею та Вірою. Алла Сергіївна розкладала пасьянс на широкому столі. До неї підбігла Віра і спробувала змішати карти зі словами:

– Бабуся, давай пограємося.

– Віра, – суворо сказала їй бабуся. – Більше так не роби! У тебе є мати, з нею і грай. Не будь такою егоїсткою.

Ця фраза найбільше обурила Тетяну. Та вона ж у власному оці колоди не бачить! Тільки виховання Тетяни не дозволяло накинутися з докорами на свекруху. Як би все з’ясувати в неї делікатніше – навіщо вона сюди приїхала і чому її дратує онука? Де її почуття?

– Давайте кави поп’ємо? – Запропонувала Тетяна.

– Давайте тільки мені без цукру.

Таня поставила дві чашки на стіл, свекруха так само розкладала пасьянс.

– Вас дратує наша донька? – обережно спитала Тетяна.

– Ні, діти мене не дратують рівно доти, доки вони не лізуть до мене і намагаються бути вихованими. Але, я бачу, Віру ви непогано виховали.

Таня здивовано подивилася на свекруху. І як вона зважилася взагалі народити із такими принципами? Алла Ігорівна наче прочитала її думки.

– Я і Степана народила не для себе, а для батьків. Вони хотіли онука – вони його отримали. Чи люблю я Степана? Він вихований, добрий, дякую моїм батькам, виростили гідного чоловіка, тому, мабуть, люблю. Але в нас різне життя із ним. Коли моїх батьків не стало, не залишивши заповіту, я навіть ні на мить не задумалася про те, щоб претендувати на квартиру. Степану по праву належить ця квартира, маю свою, і я вже синові написала на неї заповіт. Мабуть, так виражається моя любов до нього.

Уф, отже мета її приїзду – не за квартирою. Хоч це тішить, можна розслабитись.

– Не просіть від мене сильної любові і якоїсь особливої турботи, її не буде. Я погана мати та бабуся, що вдієш – люди різні. Ставтеся до мене як до недовгої гості, або як до квартирантки, що винаймає у вас кімнату на три дні. Я завтра вранці їду назад, вже хочу додому. Мене потягла сюди ностальгія – захотілося пройти вуличками мого дитинства, зустрітися зі старими подружками. Ось посидимо з ними сьогодні ввечері у ресторанчику, і я додому. Проводити мене не треба, я цілком самостійна жінка.

Коли свекруха поїхала, Степан із усмішкою сказав дружині:

– Я ж казав, що вона егоїстка! Жодних почуттів у ній не прокинулося.

– Натомість вона нам жити не заважає, просто така людина, люди різні. Не проси від неї неможливого.

КІНЕЦЬ.