У моєї матері був день народження.

Та цього разу вона вирішила відсвяткувати цей день без онуків.

Пояснила своє рішення тим, що її новий обранець не любить шуму. Для неї слово чоловіка – тепер закон.

Життя моєї мами було нелегким, вона завжди була самотньою. Я жила з нею до сімнадцяти років. Після навчання я поїхала в інше місто, де й вийшла заміж. Зараз мені тридцять один рік.

У мене чоловік та троє дітей. Моя рідна сестра також недовго жила біля мами. За рік після мене вона пішла з дому. Згодом, чотири роки після, батько пішов від мами. Довгий час вона не хотіла підпускати до себе чоловіків.

Матір хотіла, щоб ми якнайшвидше народили їй онуків. Так і сталось. Зараз у мами п’ятеро онуків. Досі її любові та уваги вистачало на всіх. Спочатку вона із задоволенням няньчила наших дітей.

У мами за містом є невеличкий будиночок, куди вона полюбляла їздити на літній період. незабаром вона переїхала туди жити. Матір продала квартиру в місті, а натомість облаштувала свій старий будиночок у селі.

А через рік ми дізналися, що в неї появився чоловік. Вони познайомилися, коли він орендував будиночок у селі неподалік від маминої хати. Через пів року вони з’їхались.

Здавалося, треба було порадіти за маму, але не все так просто. За кілька місяців Михайло Ількович освоївся. Найгірше було те, що він не любив наших дітей.

Тільки ми приїжджали, він загружав наших чоловіків роботою. Мама цього не помічала. Вона дуже любила його та постійно знаходила йому виправдання. Згодом вона заявила, що ми все вигадуємо.

Для неї чоловік завжди мав рацію. В результаті ми зовсім перестали приходити до неї в гості. Мама навіть не виявляла бажання бачити своїх онуків. Ми просто перекидувалися кількома словами по телефону.

Недавно ми святкували мамин день народження. Гадала, ми зможемо посидіти в теплому родинному колі, але не тут воно було. Мама заявила, що не хоче, щоб наші діти бігали їм під ногами.

Мовляв, її чоловіка це дуже дратує, і ми могли б залишити дітей на когось. Ми були просто вражені, тож ми з сестрою вирішили, що більше не будемо їздити до мами в гості. В результаті, вона назвала нас невдячними дітьми.

Тоді ми з сестрою не витримали та сказали все, що думаємо про цю ситуацію: “Мамо, якщо ти не хочеш бачити своїх онуків, то швидше за все і нас не захочеш бачити”. Так і сталося. Після цього ми перестали з нею спілкуватися.

Матір ж почала говорити всій рідні, які ж ми невдячні діти, бо образили її материнські почуття. Ще б пак! Головне – спокій її коханого чоловіка, який зміг розлучити найрідніших людей.

КІНЕЦЬ.