Кілька місяців тому ідилія у наших із братом стосунках закінчилася. Толік зателефонував мені та сказав, що я маю оплачувати половину комунальних послуг у батьківській квартирі. «Ти ж власник, тож, будь ласка, скидайся на капітальний ремонт і житловий фонд», – повідомив мені молодший брат. «А ти будеш скидатися на комуналку в моїй орендованій кімнаті?», – Запитала я.


 

Мій молодший брат живе у батьківській квартирі, коли я винаймаю житло. При цьому йому вистачило нахабства заявити, що половина вартості його комунальних послуг має бути сплачена з моєї кишені.

Чи не надто багато він собі дозволяє? Не можу сказати, що життя у мене просте. Так сталося, що кілька років тому від хвороби один за одним пішли мати та батько. Мені тоді виповнилося 21 рік, а братові Толику – 16.

Щоб його не забрали до дитячого будинку, мені, ще студентці вишу, довелося кинути навчання та швидко влаштовуватися на роботу. Про те, скільки всіляких довідок та дозволів треба було дістати, щоб Толя залишився зі мною, навіть згадувати не хочу.

При цьому у нас були родичі: дядьки та тітки по татовій та маминій лінії. Однак вони тільки зітхали («Ох, ви – бідненькі сирітки») і давали непрохані поради. Ніхто жодного разу не прийшов і не запропонував грошей чи хоча б продуктів. Мені довелося тягнути на собі. Толя відмовлявся навіть вимити за собою посуд і застелити постіль.

А на всі мої зауваження відповідав: Ти мені не мати, і ніколи нею не станеш! Краще б ти пішла, а не батьки!». Я намагалася не ображатися на нього, тому що важкий підлітковий період у Толі збігся з втратою найближчих людей.

Це тепер я розумію, що дуже багато спускала з рук і була несправедлива щодо самої себе. Школу молодший брат закінчив зі скрипом. Вчителі ставили йому трійки, заплющуючи очі на численні прогули. Вони також шкодували «бідного хлопчика». Ось тільки мене пошкодувати не було кому. Крім того, що я цілими днями працювала, я постійно вислуховувала від Толіка всілякі докори.

Дійшло до того, що брат одного разу заявив мені: «Краще б ти мене до дитячого будинку віддала, а не діставала своїми претензіями. Я тебе ненавиджу!”. Звісно, слухати подібні промови мені було неприємно.

Виходить, брат не оцінив, що я для нього зробила. Відносини з Толиком налагодилися, коли він поїхав до іншого міста вступати до технікуму. Він приїжджав додому лише на канікули, і у квартирі панували тиша та ідилія.
Але на четвертому курсі брат раптом вирішив, що навчання йому більше не цікаве. Йому перестала подобатися обрана професія, і він повернувся до батьківського будинку. Знову почалися лайки та скандали.

А тут ще Толік закохався і задумався про весілля. Я, на той момент, влаштувалася на нову роботу. Щоправда, офіс був далеко від нашої квартири. Тому, через обставини, що склалися, я вирішила залишити житло братові, а сама зняла кімнату поруч з роботою.

Відносини знову почали налагоджуватися. Толік розповів, що його дівчина чекає дитину, і він твердо вирішив на ній одружитися. Я пораділа за них, хоч і вважала таку поведінку безрозсудною.

Кілька місяців тому ідилія у наших із братом стосунках закінчилася. Толік зателефонував мені та сказав, що я маю оплачувати половину комунальних послуг у батьківській квартирі.

«Ти ж власник, тож, будь ласка, скидайся на капітальний ремонт і житловий фонд», – повідомив мені молодший брат. «А ти будеш скидатися на комуналку в моїй орендованій кімнаті?», – Запитала я.

-Ні, звичайно, я там не живу. – відразу відповів Толя.
-Тоді, з якого переляку я маю платити за квартиру, в якій не живу? – заревіла я.
– Ти не при своєму розумі?! Може, ти тоді підеш винаймати житло, а я залишусь у батьківській квартирі?
– Ти палицю не перегинай. У мене дружина, і дитина скоро буде. Куди мені з ними, по-твоєму, йти на вулицю? – змінив тон брат.

– Ну, тебе ж мало хвилює, як я живу і яким коштом, – сказала я.
Ми ще довго сперечалися. Але що далі я слухала Толіка, то більше розуміла, що його нахабство не має меж.

Зрештою я вирішила, що виставлю свою половину квартири на продаж. Про це я сказала братові. Його відповідь стала для мене несподіванкою: – Ти не посмієш продати квартиру! Вона – пам’ять про наших батьків!

«Чи не пізно ти про це згадав, любий? Більше я няньчитися з тобою не буду. Я маю три варіанти розвитку подій. Перший і найкращий – давай продамо квартиру, а гроші поділимо навпіл.

Другий – ти виплачуєш мені вартість моєї частки та живеш собі спокійно у своїй квартирі. І третій – я продам свою частку першому зустрічному, а ти потім сам розбирайся з алкоголіками, циганським табором на своїй території», – заявила я.

Однак усі три варіанти брата не влаштували. Я дала йому на роздуми три місяці. Після цього я виставляю частину квартири на продаж. Занадто часто я йшла Толіку на поступки. Настав час подумати й про себе.

Їхала якось в маршрутці. Навпроти  сидів хлопець, весь час дивився на мене. Я в навушниках, але бачу, що губи ворушаться, ніби щось мені говорить. Я вийняла один з вуха, думаю,

Другий курс університету. До нас приїхали студенти з обміну з Франції. Для довідки … я по-французьки раніше ні слова не розумів. Стоїмо з другом в університетській їдальні, попереду дві француженки.

Знову про домовиків або як їх можна назвати, але так уже склалося, що багато людей стикаються з дивними подіями в своєму будинку, а деякі навіть на власні очі бачать так

КІНЕЦЬ.