Людмила помітила, що її подруга Алла сидить, зажурилася. Вирішила підійти та дізнатися, що сталося. Дівчата працювали разом уже більше року, встигли познайомитися, порозумітися. Давно вже ділилися один з одним своїми невеликими проблемами. Це в нормі речей.

– Привіт, чому зажурилась?

– Та не знаю. Начебто нічого такого не сталося, але забути не можу!

– Розкажеш?

– Чоловік учора вичудив! Приніс мені подаруночок.

– І що тут поганого? Радіти треба! – усміхнулася Людмила.

– Ти дослухай спочатку! Він мені хустину приніс. Сказав одягнути, поки вечерю готувала. Мовляв, так точно волосся в їжі не буде! Де це бачено?

– А навіщо вдягла? – насупилась подруга. – Треба було послати його подалі з такими запитами! Чи у тебе щодня волосся у вечері?

– Та ні, взагалі жодного разу такого не бувало! Йому друг якийсь на роботі розповів, як дружина макарони зі волоссям подала на вечерю. Ось, каже, вирішив перестрахуватися!

– Нісенітниця якась! Хвостик чи косичку зав’язала і справа з кінцем!

– Я і так волосся заплітаю щоразу. Зрозуміло, що вони можуть потрапити в їжу, тут не вгадаєш, але хустина?

– Згодна, не дуже добре вийшло!

– Так найцікавіше навіть не те! Він весь вечір наполягав, щоб я тепер увесь час по хаті в хустці ходила. Уявляєш? Мовляв, моє волосся по всій квартирі валяється!

– Волосся?

– Ну так, воно в нього до капців іноді чіпляється. Іноді ступнями з підлоги чіпляє. Я ж їх не бачу, коли вони на підлогу падають, а в нього ноги шорсткі, все чіпляється!

Алла виглядала засмученою. Дівчата балакали і не підозрювали, що їхню розмову підслуховує ще одна колега – Тетяна.

– Алло, тікати тобі від нього треба! Твій чоловік – негідник! – сумно сказала Таня, розуміючи, що лізе не в свою справу.

– Хто? Мій чоловік не такий! Я не вірю! – обурилася дівчина.

– Ніхто не вірить, поки пізно не стало. Я свого теж не одразу розпізнала. Скільки ви одружені? Рік усього? Ось і тобі ще зарано. Але в мене око таке бачить. Твій стіл поруч. Я давно слухаю ваші розмови!

– Хоч би не зізнавалася! – фиркнула Людмила, вона чомусь недолюблювала Таньку, надто та хотіла бути розумнішою за інших, та й виглядала якось дивно.

– Я б і не зізнавалася, але тут питання серйозне. Хочете про свого чоловіка розповім?

– Розкажи! – погодилася Алла.

– Я не впевнена, що все прямо пов’язане, але була й у нас тема з хусткою. Точніше мій чоловік мрійливо висловлювався з приводу того, як було б чудово, щоб я весь час ходила по хаті в хустці. Ще й говорив, що за старих часів усі жінки ходили. Наче жартома, але дратувало дуже. У мене тоді волосся було довге і темне, фарбувалася. Краса невимовна, але випадало, не сперечаюся. Тільки мене це не дратувало, а його відверто дратувало. Я на хустину, звісно, не погодилася. Жодного разу не одягла, але це ще не все! Через два роки шлюбу я трохи набрала вагу. Всього три кілограми. Чоловік почав мріяти, щоб я знову п’ятдесят п’ять важила, а краще до п’ятдесяти скинула. Прямо спокою не давав!

Люда дивилася на співробітницю і не вірила, що вона могла колись важити п’ятдесят кілограмів. Зараз у ній не менше сімдесяти, якщо не більше. Наче казки розповідає. Тим більше сама якось говорила, що у розлученні всього три роки. Як вона так швидко набрала?

– А ти що? – спитала Люда.

– А я що? Мене й так все влаштовувало. Я просто переживала тоді дуже, із роботою проблема. Плюс тоді ще з іпотекою непередбачувані випадки були, та й свекруха спокою не давала. Загалом намагалася триматися. Але фішка в іншому. Чоловік так сильно мріяв про мої зміни! У спортзал намагався записати, завжди нові хитрощі для волосся додому приносив, щоб я повелася, а я ні в яку. Ми часто сварилися. Я намагалася йому пояснити, а він гнув свою лінію.

– І це робить його негідником? – Поцікавилася Алла.

– Як мінімум, але справа навіть в іншому. Я теж сумнівалася, а потім дізналася, що я занедужала. Підступна жіноча недуга.

– Ох…

– А знаєте, що найцікавіше? У мене був – четвертий розмір. Інший би чоловік мене обожнював з таким багажем, а мій тільки й голосив, що інші чоловіки задивляються. Загалом, висміював, як міг!

– Ти хочеш сказати, що ти занедужала через чоловіка? – здивувалася Люда.

– Я такого не стверджую, але й не заперечую. Зізнаюся, в якийсь момент я сама почала себе недолюблювати, так сильно він мене дістав, але справа навіть не в цьому. Як тільки він дізнався, що я занедужала, то відразу ж пішов на захід сонця. Найцікавіше, що незабаром я і кинула зайве, і хустину носити почала, коли процедури почалися. Все сталося, як він мріяв. Тільки він цього навіть не побачив!

– Нічого собі історія! – зітхнула Алла. – А зараз ти як?

– Зараз краще. Два роки процедур, але зараз я відносно здорова. Сподіваюся, що так буде й надалі. Тільки волосся погано росте і вага поки не йде. Ти пробач, що я потрапила у вашу розмову, але я вже стільки дзвіночків від тебе чую про твого Івана. Давно хотіла сказати, але якось незручно було! – сказала Тетяна.

– А які ще дзвіночки? – здивувалася Люда. – Наче він не такий поганий…

– Не поганий, але й не добрий! Пам’ятаєш, Алла, як ти казала, що чоловік тобі вечеряти не дозволяє. Тільки салат або кефір. І це враховуючи, що ти цілий день на роботі та здорової їжі не бачиш! Ти йому готуєш, а сама не їси! За вагою твоєю стежить…

– Пам’ятаю, але це він більше жартома! – намагалася Алла виправдати чоловіка.

– Люблячі люди навіть жартома таке не говорять. Навпаки коханих нагодувати хочуть, побалувати, а твій тобі навіть морозиво у вихідні забороняє!

– А ти справді багато чула! – зауважила Люда.

– Так вуха для того й потрібні, щоби слухати. Загалом, тікати тобі від нього треба! Дітей ти все одно не дочекаєшся, поки він сам не захоче, а Іван твій не скоро захоче, йому твоя фігура важливіша. Він тебе вже й так підім’яв, як міг. Ви ж уже давно разом, років три чи чотири, так? Тільки він дочекався, доки іпотеку свою виплатить, а потім тільки тебе заміж покликав, щоб не ділитися у разі розлучення, а тепер крутить-вертить тобою, як хоче. Господарем долі себе вважає. Думає, що ти нікуди не дінешся, доки він тебе житлом тримає!

– Та не треба мені його квартиру! – З образою сказала Алла, хоча й розуміла, що це важка тема.

– Якби не треба була б, то і свою іпотеку відстояла б два роки тому, як Люда розповідала. Тільки він сам за квартиру платив, а тобі взяти не дав, відмовив. Мовляв, навіщо вона потрібна, якщо ви живете разом? Точніше, майже ультиматум поставив, мовляв, грошей на двох не вистачить. Тепер він із квартирою, а ти ні, хоч йому виплачувати допомагала. А ще він тебе дражнить постійно, а ти мовчиш!

– Як дражнить? – поцікавилась Люда.

– Ти ж подруга. Сама знаєш! – відповіла Таня. – Такі завжди знайдуть, до чого причепитися! Навіть якби ідеальна була, все одно знайшов би! Ти ж вродлива, а чоловік цього не бачить і не цінує!

Алла  згадувала всі образливі слова, які говорив їй Іван за всі ці роки.

– Знаєш, що я ще помітила? – Раптом сказала Алла. – Він і справді багато поганого каже, а компліментів взагалі не чути… Раніше були, а тепер спливли кудись…

– А навіщо вони йому? Щоб піднімати твою самооцінку? Йому це не потрібне. Йому треба, щоб дружина тихо по дому ходила, у хустині та з сумним слухняним поглядом. Ти просто дай відповідь собі на запитання – ти з ним щаслива? Якщо скажеш так, то, можливо, я нісенітниці тут несу і дарма тобі все розповідаю, а якщо ні, то думай сама!

Прийшов начальник і дівчата розбіглися своїми робочими місцями. Весь день Алла думала над словами Тетяни, намагалася знайти відповідь на це питання про щастя. І що більше вона думала, то більше їй не подобалися відповіді в її голові.

Увечері, коли всі вже збиралися додому, вона підійшла до Тані і запитала.

– А якщо не щаслива? Що робити?

– Йти від нього! – Чесно сказала Таня. – Я не кажу, що ти занедужаєш, і він тебе покине, але років через п’ять або навіть раніше ти себе не впізнаєш. Станеш, як Галя з бухгалтерії – похмура, втомлена, вічно ображена та незадоволена.

– А вона тут до чого?

– А ти з її чоловіком знайома?

– Ні…

– А я знайома. Минулого корпоративу його розгледіти встигла. На вигляд душа компанії, а на дружину тільки й свариться. Вона тільки вдає, що все нормально. Я з нею кілька разів спілкувалась, але вона й слухати не хоче. Та й пізно їй. Двоє дітей, квартира в іпотеку, ще п’ять років платити. Загалом, погані справи!

– Так… погані мої справи…

– Ти вибач, якщо я тебе засмутила, але ти придивись до чоловіка. Раптом не все так погано.

– Та ні, погано. Я цілий день сьогодні аналізую нашу родину. Зовсім усе погано. І як я раніше не помічала?

– А це і весь секрет. Здається, що не так вже й погано, поки зовсім не стане погано, а потім схопишся, а вже й пізно. Стільки років разом. Кидати шкода, а жити неможливо, але ти поки що молода і здорова. У тебе є шанс.

– Шанс?

– Так, Алло, шанс знайти іншого чоловіка чи залишитися однією, але стати щасливою!

Не одразу Алла наважилася піти від чоловіка після тієї щирої розмови, але місяця через три чи трохи більше повідомила дівчатам, що винайняла квартиру і подала на розлучення. Вона чесно спробувала порозумітися зі своїм Іваном, але вийшло тільки гірше. Тоді вирішила, що вистачить переливати з пустого в порожнє, краще й справді піти, щоб гірше не стало.

КІНЕЦЬ.