-Він мій, мій! Він мене любить, – долинали голоси з вулиці.

Суботній ранок настирливо зазирав у вікно спальні крізь тонку смужку між шторами.

Юля потяглася в ліжку, сіла, але вставати не поспішала, лише торкнулася підлоги пальцями ніг.

-Стільки справ сьогодні намічено, настав час вставати, – умовляла себе дівчина.

Але вставати не хотілося.

-Ах, ти так, та я… Я тебе!

Через прочинене вікно Юля чула крики і метушню. Ліжко кликало назад, але метушня не припинялася.

Відсунувши штору, Юля здивовано застигла. На вулиці в пилюці були дві молоді жінки. Трохи віддалік, у кущах бузку стояла ще одна дівчина з купою білої тканини в руках дуже схожою на весільну сукню.

Юля відсунула другу штору і знову визирнула у вікно. Нікого не було видно.

-Ну і добре, що все закінчилося, – посміхнулася Юля та пішла збиратися.

На сходовому майданчику поверхом нижче сиділа та сама дівчина з купою тканини, щось схоже на сукню вона так і тримала в руках. У її очах були сльози, був відчай. Вона злегка погойдувала тканину в руках, обхопивши немов немовля.

Юля пройшла повз, але потім зупинилася і, повернувшись, запитала:

-Може вам допомогти чимось?

Дівчина, якій на вигляд було не більше двадцяти років, подивилася кудись крізь Юлю і спокійно відповіла:

-Ні, дякую, дві години залишилося, вже все одно.

-До чого дві години? До весілля? Якщо не встигаєте, давайте я довезу, на машині, – Юля показала дівчині ключі.

Дівчина несподівано закліпала віями і розплакалася. Юля піднялася на дві сходинки вище і сіла поряд.

-Ну ви чого? Я бачила, як дві жінки біля під’їзду з’ясовували стосунки, а ви стояли трохи далі.

Дівчина кивнула.

-Весілля.

-У кого з них весілля? – запитала Юля.

-Ось у тому й справа, що не в них. У мене весілля, у мене! – майже кричала дівчина, не випускаючи з рук гарну тканину. – Оленка, подружка моя, і свідок… А ця…, – дівчина знову розплакалася.

-Так, – Юля притиснула дівчину до грудей та погладила по голові, заспокоюючи. – Нічого не розумію, може, розкажете? Як вас звуть?

-Злата, – витираючи тканиною сльози, відповіла дівчина. – Так безглуздо вийшло. Приїхали з Оленкою додому, я сукню підшивала. Вийшли з таксі, а до нас ця, з рудим волоссям, одразу й підійшла. Вона подумала, що Оленка заміж виходить, до свого колишнього ревнувала, який від неї до Оленки пішов. Спочатку сукню зеленкою, а потім вони вже з Оленкою зчепилися. А я тут ні до чого. Оленка просто сукню мені допомагала нести до під’їзду.

-Так, зрозуміло, що все одно нічого не зрозуміло.

-Микола вчора у перукарні свою колишню зустрів і сказав, що завтра на весілля. Та й подумала, що в нього з Оленкою весілля і вирішила отаке зробити, от і все.

-Тепер зрозуміло. Ну, а що ти сукню свою тримаєш? Родичі де?

-Квартиру я тут винаймаю в Оленки, поки вона у свого живе. Мої зараз у нареченого, – Злата знову заплакала. – У мене навіть сукні відповідної немає. Думаю, як випрати це.

-Ану вставай, теж мені проблема, – Юля, взяла дівчину за плече. – Вставай!

Вона прибрала від дівчини сукню і оглянула її оцінювально.

-Дуже добре. Просто відмінно! Іди, вмивайся, а то від зачіски та макіяжу зовсім нічого не лишилося, наречений же чекає, яка квартира?

-Сорок п’ята. Ця, – показала дівчина на квартиру.

-Чекай, я зараз, – і Юля пішла до себе.

Не роззуваючись у коридорі, вона пройшла до кімнати і дістала чемодан. Розстебнула і відчула, як сильно захвилювалася.

Навіщо Юля зберігала цю сукню, вона вже й не могла згадати, намагалася продати – не брали, потім хотіла здати у прокат, але теж не знайшлося бажаючих, то розмір не підходив, то фасон.

Юля дістала з валізи ніжне, біле плаття. Тоді, сім років тому, вона так і не вийшла заміж, передумала. Хотілося щоб кохання було, а не за розрахунком і майбутня наречена вирішила відмовитися. А сукня залишилася лежати, чекати чогось іншого… Юля зрозуміла, ось цієї години й чекала сукня, щоб бути потрібною цій дівчині Златі…

Юля струсила сукню, схопила з полиці в коридорі ручний відпарювач і спустилася до сорока п’ятої квартири.

-Ні, я не можу, кажуть, що чуже плаття не можна.

-На ньому етикетка! – показала Юля. – Воно зовсім нове, і хочу зауважити, ситуація безвихідна!

Злата зітхнула і простягла руку.

-Трохи підшиємо, і буде якраз, мені короткувато було, а тобі… Почекай, а туфлі?

-Ось туфлі.

-Так, – Юля відійшла від нареченої і знову оцінювально подивилася. – І підшивати нічого не треба! Затягнемо шнурівку і все. Оленка де?

-Не знаю, – сумно відповіла Злата.

-Викуп буде? Я дивлюсь, готувались.

-Хотілося б, зараз уже всі приїдуть, – сумно подивилася на годинник наречена.

-Ой, а скільки коштує плаття, у мене грошей немає, – Злата прикрила руками рота.

-Дарую. Це буде мій весільний подарунок. Мені сукня вже давно мала, за призначенням її використовувати все одно не зможу.

-Це дуже дорого для мене, я прошу натомість бути на моєму весіллі.

-Ой, у мене стільки справ, – хотіла відмовитися Юля.

-Ні, ні, не відмовляйте, будь ласка, – відповіла дівчина, – ви врятували мене і я наполягаю.

Юля посміхнулася. Авантюра їй чомусь сподобалася.

-Так… Де наречена, чому двері відчинені, – до кімнати зайшов чоловік. Парадний вигляд дуже пасував йому.

-Василю! – Злата зраділа і кинулася до чоловіка. – Васильку, це…

Злата обернулася до Юлі та зрозуміла, що не знає, як її звуть.

Юля, простягла руку:

-Юля.

-Це Василь, старший брат нареченого.

Величезна міцна рука ласкаво обійняла м’яку жіночу руку.

-Юля має бути на весіллі, я прошу тебе, Василю, вона моя рятівниця.

-Ого! – усміхнувся чоловік, – навіть так. А Оленка де?

-Я переодягнуся і повернуся, – відповіла Юля і спробувала вийняти руку з його руки.

-Яка квартира? Раптом ви втечете? – запитав Василь, підійшовши надто близько.

-Шістдесят… третя, – запнулася Юля, і Василь одразу відпустив руку.

Юля швидко зібрала волосся, нанесла легкий макіяж і відчинила дверцята шафи. Задумливість швидко пройшла, як тільки пальці торкнулися червоного оксамиту. Раптом захотілося виглядати надзвичайно.

-Ну і що, що тридцять мені вже, – подумала Юля і рішуче взялася за потрібні плічки.

Василь стояв на майданчику, коли Юля почала спускатися, він явно був зачарований, навіть вийняв руки з кишень і злегка торкнувся ними штанів – спітніли долоні. Йому навіть на мить здалося, що в його житті відбувається щось важливе, і весілля брата швидко відійшло на другий план.

Юля не подала вигляду, що цей чоловік їй симпатичний і трохи усунулася, коли підійшла. Тоді Василь сам зробив крок вперед і запросив поїхати до ЗАГСу на його машині.

Викуп провели швидко, розсілися по машинах і швидко вирушили до ЗАГСу.

-Що там трапилося, що Злата вважає вас рятівницею?

Юля знизала плечима, коли побачила, що чоловік дивиться на неї в дзеркало заднього виду.

-Нічого такого, сукню свою подарувала, їй зіпсували її весільну.

-А… Ви не просто вродлива жінка, у вас ще й душа відкрита, ви добра. Сукня, до речі, чудова.

-Мені вона просто вже не потрібне, а Златі якраз, чому ж не допомогти.

-Ви давно з нареченою знайомі? – продовжував цікавитись чоловік.

-Дві години тому познайомились.

-Я так і думав, що нещодавно. Я вас раніше не бачив, та й за віком…

Юля примружилася.

-Вибачте за безтактність, я не те мав на увазі.

Юля трохи розгнівалася, але Василь швидко змінив тему і почав розповідати щось смішне. Після офіційної частини молоді поїхали фотографуватися, а Василь запросив Юлю одразу в ресторан, йому треба було залагодити деякі формальності.

Урочистість вийшла весела, незважаючи на невелику кількість гостей. Але така тепла і сімейна, що Юля раптом відчула, як їй комфортно в цій компанії, як затишно та по-домашньому, хоча багато гостей бачили один одного вперше. У Юлі цього не було. Родичі, звісно, ​​були, але інші. Василь весь час провів поруч, доглядав і наприкінці свята відвіз додому.

-Зараз приїду додому, відкрию ігристе і почну святкувати, втомився, – резюмував Василь, – важко бути серйозним на весіллі брата.

Юля посміхнулася.

-Мені дуже сподобалося, так добре посиділи. Я б, до речі, від ігристого також не відмовилася. Може, зайдеш?

-Ні, ні, бо ще почну чіплятися, – пожартував він.

-Ми ж дорослі, вільні люди, що тут поганого.

Василь повернувся до машини, дістав пакет і, виставивши вперед зігнуту руку, запросивши Юлю взятися за неї.

Більше Юля і Василь не розлучалися. Вони одружилися.

Ось так весільна сукня, яку Юля зберігала у валізі, подарувала дівчині нове кохання…