Літня подружня пара, тримаючись за руки, гуляла в парку. Було видно, що чоловік казав своїй дружині щось приємне, а та йшла й мило посміхалася.

Раптом чоловік зупинився, відійшов і, як заворожений, почав збирати осіннє листя.

Марині й Миколі стало цікаво, що ж буде далі, а він тим часом спорудив з яскравого осіннього листя пишний букет, і простягнув його своїй супутниці. Бабуся знову посміхнулася і щось йому відповіла, і вже дід розплився в усмішці…

Миколі стало дуже ніяково від того, що вони ще такі молоді, але вже втратили одне до одного всілякі почуття і планували розлучитися.

Марина з сином майже місяць жила у батьків, а він приїжджав до них тільки на вихідні і то, тільки щоб побачитися з сином.

– Як шкода, що у нас все швидко скінчилося…

Марина ніби читала його думки, адже, якщо чесно, Микола теж думав саме про це.

Цікаво, а тоді ж, шість років тому, він думав, що у них кохання на все життя. А зараз…

Зараз він втомлюється на роботі, Марина дратується, що чоловік їй не допомагає вдома, і в результаті вони вирішили взяти паузу і пожити окремо.

Тепер Микола може спокійнісінько сидіти з пінним біля телевізора, не переживаючи за осуджуючий погляд дружини.

Ну а Марина у свою чергу може пліткувати про нього разом зі своїми подругами.

Якщо чесно сьогоднішня зустріч була вирішальною. Вони обоє хотіли поговорити і розставити всі крапки над «і». Щоб якнайшвидше звільнитися від тих зобов’язань, і від того, що їх сковує і не дає жити повним життям…

– Давай сядемо, га? Цікаво поспостерігати за цією парою здалеку.

– Давай.

Вони знову замовкли і перезирнулися, адже літній чоловік дістав з пакета плед і вкрив ним свою дружину, а вона тим часом дістала зі своєї сумки термос і дві пластикові склянки.

Було приємно спостерігати за ними здалеку. Сидять, як голубки, п’ють чай і про щось мило розмовляють. Напевно, у них троє чи четверо дітей і багато онуків, та й одружилися вони з кохання і швидше за все навіть вінчалися в церкві.

Вони фантазували і фантазували на тему, хто вони і як вони живуть, і навіть забули про те, що прийшли в парк не просто так, а щоб поговорити і домовитись про розлучення.

Вони довго милувалися подружжям здалеку, а потім не витримали і підійшли до них ближче.

– Вибачте, ми тут посперечалися… – почав Микола.

– І про що ж? – здивувався літній чоловік.

– Ви така гарна пара, напевно, у вас дуже гарна історія кохання?

Чоловік із жінкою мовчки перезирнулося, і посміхнулися.

Від них віяло добротою і щастям, ніби час був не владний над їхньою любов’ю, адже, як відомо, старіє тільки тіло, а душа завжди залишається молодою.

– Розкажіть, як вам виходить бути такими життєрадісними. Ми ось, на жаль, зважилися розлучитися, не змогли зберегти наші почуття.

– Ех молодь-молодь… Не було в нас ніякої красивої історії кохання, і пишного весілля у нас теж не було. Ні сукні, ні ресторану, ні гостей із подарунками…

– Але як же ж тоді?!

– Я просто попросила першого зустрічного, щоб той одружився зі мною, а він і погодився! – посміхнулася літня жінка.

Марина й Микола перезирнулися. Було видно, що їм була цікава ця історія.

Як можна жити з першим зустрічним і виглядати такою щасливою, ніби у них справжнісіньке кохання?!

– Це довга історія, якщо ви нікуди не поспішайте, то ми розповімо вам, – сказала жінка.

– Нам поспішати нікуди, син грається в пісочниці, тож…

Тетяна Петрівна, так звали літню жінку, почала свою розповідь…

…Було це давно. Усі сестри Тетяни давно вискочили заміж, одна вона засиділася в дівках.

Наче й варила, і пекла, і всю сім’ю обшивала, але не щастило їй в особистому житті.

Слаба була з дитинства – ось і вся причина.

Чоловіку треба здорова дружина, а що з неї взяти? Худенька, слабенька. А тут ще й село, городи, хазяйства…

…А одного разу сталося несподіване.

Тетяна готувала обід, як раптом на подвірʼї почулися якісь голоси і гамір.

Дівчина визирнула у вікно. У хвіртку заходили якісь люди. Вона придивилася хто там такий. Це був друг її батька із своїм дорослим сином.

– Хм, і чого це вони прийшли? – задумалась Тетяна. – Ще й так вдягнені святково… Дивно це все.

Дівчина прислухалася до розмови гостей з батьком і оторопіла від почутого.

– Господи, це що якийсь жарт? – тільки й пробурмотіла вона.

Вони прийшли свататися!

…Весілля було дуже скромним. Тетяна з Олегом один на одного не дивилися – вона не любила його, а він її, так і жили.

А потім з’ясувалося, що інша у нього є, туди він і йшов щоночі, коли всі домашні засинали.

Тетяна мовчала, а що вдієш? Додому не можна було – батько таке влаштує, ще виставить з хати.

А незабаром її свекра не стало, а потім усі дізналися, що у Олега – чоловіка Тетяни, дитина від коханки народилася.

Свекруха до неї сваритися, мовляв, родину свою не вберегла, розвалила, та й їх перед усім селом зганьбила, ніби це не її син загуляв з іншою, а Тетяна гуляла.

Вона, звісно, знову замовкла, але потім Олег коханку ту додому привів, а її виставив.

Скільки вона його благала не виставляти її… Батьки Тетяну теж не прийняли, кажуть, йди, звідки прийшла.

А куди ж вона піде, якщо там уже інша хазяйнує?

Поїхала Таня в місто, сіла в перший поїзд, який трапився, і поїхала, куди очі дивляться.

Не переживала, що без квитка, що можуть висадити її – ризикова була.

Так вона й опинилася у цьому місті. Влаштувалася у лікарню працювати, жила в гуртожитку.

Потім вчитися пішла, стала медсестрою…

Багато поганого і доброго вона побачила на своєму шляху, але так і не втратила віру в людей.

Коли Тетяні дали однокімнатну квартиру, вона раділа, як дитина.

Старалася, як могла зробити своє житло затишним: фіранки пошила, покривала, серветки.

Про особисте життя не думала, та й куди їй про це думати? Знала ж, що не красуня.

А потім побачила у дворі дітлахів – замурзані, змерзли.

Вона їх додому привела, вмила, нагодувала, пригостила гарячим чаєм, розпитала їх хтось такі, і звідки.

Як виявилося, їхньої матері не стало, а батько гульбанити почав, ось вони й ходили на вулиці.

Тетяна їх спочатку у себе залишила, хоч і розуміла, що неправильно робить, а потім все-таки пішла за адресою, що вони вказали.

А там таке…

Скрізь пилюка, бруд, пляшки…

Вона хотіла було з батьком їхнім поговорити щоб не турбувався, мовляв, діти поки в Тетяни побудуть, а він навіть не зрозумів нічого.

А потім до неї прийшли, мовляв, дітей у дитбудинок треба віддати, бо татуся їхнього вже не стало.

А як їх у дитбудинок, якщо за весь час, що вони жили в Тетяни, вона вже до них звикнути встигла?

Скільки організацій вона оббігала… А їй все одне й те ж саме кажуть, мовляв, незаміжнім не можна – виходь заміж, а потім хоч десятьох дітей забирай!

А звідки Тетяна візьме чоловіка? Хто захоче таку?

От вона й ходила заплакана, дуже за дітей переживала, ночами їй снилися, все ручки до неї тягнуть і додому просять забрати.

А тут Михайло Іванович її й запитує, він тоді у них у лікарні лежав, ти чого, мовляв, сама не своя ходиш?

Ну, Тетяна й розповіла все, і знову в сльози.

А він їй і каже:

– Знайшла, про що переживати!

А як тут не переживати, якщо вона вже обіцяла дітям, що забере їх. Тетяна тоді не промах була, і одразу зрозуміла, що треба сказати.

– Одружуйся зі мною, я діток усиновлю, а потім і розійдемося, – сказала Тетяна чоловікові.

А той мовчки головою похитав і в палату свою пішов…

Ніч він думав, а на ранок зробив Тетяні пропозицію!

Часу на роздуми не було – треба погоджуватися доки беруть.

Вона думала, розпишемося, дітей усиновимо, а потім нехай іде, куди захоче, йому тягарем не стане.

А воно он, як вийшло, вже п’ятий десяток вони разом!

І тих діток виховали, і своїх. Всіляке в житті було і погане і хороше, от тільки про розлучення вони не думали ніколи – відповідальність за дітей відчували, і й розуміли чудово, що вони один без одного, як птах з одним крилом…

…– Добре, молодь, пора нам, скоро серіал наш починається, а ви сто разів подумайте, перш ніж розлучатися, – сказала Тетяна Петрівна.

Тетяна Петрівна й Михайло Іванович повільно йшли парком.

Він далі щось говорив своїй дружині і дивився на неї закоханими очима, а та йому ніжно посміхалася.

Марина й Микола замислилися не на жарт.

А й справді, навіщо їм розлучатися?

Ось нещодавно Микола заслаб, так йому ніхто навіть склянку води не подав.

А Марина, як згадає, що їй самій треба і працювати і вдома встигати, і сумки важкі з магазину тягнути, та ще й за дитиною доглядати, так лячно стає.

Микола ж не дозволяв їй працювати, та й продукти сам купував, мовляв, сиди вдома і за дитиною доглядай, решту я сам…

– А може, ну його, це розлучення?! – сказала Марина. – Давай один одному дамо ще один шанс!

– Давай! – погодився Микола.

– У них вийшло, і в нас вийде! Тим більше, я ж не за першого зустрічного заміж вийшла, а з кохання, – подумала Марина.

– Звичайно, все у нас вийде, адже Маринка у мене он яка гарна, та й синок у нас підростає, буде не діло, якщо ми через, те що такі нерозумні, його осиротимо, – подумав Микола.

І поки молоді знову зʼїжджалися, щоб дати один одному ще один шанс, Тетяна Петрівна й Михайло Іванович дивилися серіал і розмовляли.

– Ну, ти Тетяно й вигадала… Який я тобі перший зустрічний?! І як це у нас весілля не було?! І дітей звідкись прийомних приплела… А я головне сиджу, слухаю і вуха розвісив…

– А що тут такого? Я серіал такий бачила, жінка вийшла заміж за першого зустрічного, а потім покохала його.

– І все одно, брехати не добре…

– Знаю, що не добре, зате моя брехня напевно врятує їхній шлюб!

І справді ж врятувала! Марина й Микола уже десять років живуть душа в душу і навіть не думають розходитися, адже у них є такий приклад для наслідування.

А коли вони відчувають невдоволення один одним, то Микола дарує дружині квіти, а та готує торт і заварює ароматний чай.

За сімейним чаюванням проблеми розчиняються, ніби їх і не було зовсім.

Адже секрет сімейного щастя простий – треба любити так, як хочете, щоб любили вас.