Вони мешкали в одному під’їзді. Жанна із чоловіком Віктором, і Віра з двома дітьми.

Чоловік її поїхав на заробітки в Польщу, там і лишився – знайшов собі іншу.

Віра поплакала, і почала жити, як виходило. А виходило по-різному…

Одна, з двома маленькими дітьми… Працювала на підробітках… Важко було Вірі.

Їй було трохи соромно, але вона дуже заздрила сусідці, Жанні. Вона вважала, що їй дуже пощастило з чоловіком.

Віктор був роботящий – все в дім. А вдома він був рукастим. Постійно щось майстрував, ремонтував.

Але Жанна не цінувала свого чоловіка. У неї в голові були вечірки, ресторани і шопінг. Вітя любив дружину, і ні в чому їй не відмовляв. Після гостей і ресторанів, втомлений і не виспаний, він їхав на роботу.

У вихідні він супроводжував Жанну по магазинах, де вони купували їй обновки.

Віра тільки зітхала, дивлячись на те, як сусідка змінює вбрання. Вона вже й забула, коли купувала собі хоч щось.

Потай Віра поглядала на Віктора, сподіваючись, що цьлгл ніхто не помічає.

-От би мені такого чоловіка! – думала вона. – Навіщо він Жанці?

Вона відчувала – сусідка не любить його і не цінує.

Жанна була вертихвістка. Їй уже набридло хороше ставлення Віктора, і того й дивись, що махне хвостом наліво.

Так і вийшло, Віра як у воду дивилася. Жанна пішла на чергову вечірку без Віктора. Він був зайнятий на роботі.

Вона й сама не помітила, як захопилася там новим знайомим, колегою чоловіка подруги, красенем Артемом.

Ось тільки Жанні не пощастило. Артем був неодружений, зате у нього був багаж посерйозніше – мати-професорка. Таїсія Георгіївна. Дізнавшись, що у сина роман, вона швидко з’ясувала все про кандидатку, і ахнула.

-Негайно припини ці стосунки! – сказала вона.

-От ще! – відмахнувся Артем. – Вона мені подобається.

-А те, що твоя Жанна одружена, тебе не бентежить?

-Мамо, я ж не збираюсь одружуватися з Жанною, – знизав плечима він.

Мати виказувала Артему, що якщо син не припинить ці ганебні стосунки, тоді вона їх припинить сама.

Легковажний Артем легковажно й відмахнувся. А далі все сталося дуже швидко та малоприємно.

Зрозумівши, що син її не почув, Таїсія, недовго думаючи, попрямувала до Жанни додому, і влаштувала сварку.

Жанна навіть не збентежилась. Вона сказала, що вони дорослі люди, і розберуться самі.

Того дня Віктор прийшов з роботи раніше. Він відкрив двері і почув на кухні жіночі голоси.

Віктор прислухався і раптом застиг. Його дружина говорила якійсь жінці про нього дуже неприємні речі.

Віктор також почув багато чого цікавого про свою дружину. І з її вуст у тому числі.

Послухавши хвилину, він вирішив, що досить.

Віктор зайшов на кухню, став у дверях і пильно подивився на Жанну.

У квартирі раптом стало так тихо, що чути було, як пташки співають за вікном.

Таїсія побіліла. Вона хотіла поставити на місце подружку сина, але в неї і в думках не було так її підставляти.

Жанна напружено думала, що ж встиг почути чоловік, і чи не можна якось відбрехатися. Вона вирішила спробувати:

-Ее… Це наша нова сусідка. Прийшла відкривачку попросити.

І вона підмигнула Таїсії.

-Так. І я вже йду, – підтвердила мати Артема.

-Ви продовжуйте, – сказав задумливо Віктор. – Не треба йти через мене. Я почув достатньо. Мабуть, піду я.

-Вітю, це не те, що ти подумав, – жалібно сказала Жанна.

-Так… – нерішуче підтвердила Таїсія.

-Ну звісно, – погодився Віктор і вийшов з квартири.

Він йшов рішуче і не озираючись. Спускаючись по сходам, Віктор намагався тримати себе в руках, але виходило погано. Йому було якось аж жарко.

-Боже мій! Що це з тобою, сусіде? – почув він раптом жіночий голос.

То була Віра.

Вона завела його до себе квартиру. Віктор озирнувся – він ніколи тут не був. Він сидів у кухні на старенькому дивані, а Віра дала йому чашку чаю з мʼятою.
-Випий. Випий, швидше, – сказала вона.

-Спасибі, – подякував чоловік.

-Ти такий аж білий був. Сталося щось? – запитала Віра.

Віктор не пояснював, що з ним трапилося. Він допив чай, побачив зламану розетку над диваном, полагодив її і пішов.

Він помітив, що такої роботи у Віри в квартирі було купа.

Кранів та розеток тільки на тиждень вистачить, мабуть. Чоловічої руки у будинку зовсім не відчувалося. А в решті був порядок.

У Віри було дуже скромно, але чисто. А от його дружина не дуже турбувалася про чистоту в квартирі. Іноді Віктор прибирав квартиру сам, іноді викликав прибиральницю.

Свої речі з дому він забрав, коли Жанни не було. Вона кілька разів телефонувала, але Віктор не хотів розмовляти. Спускаючись сходами з сумкою, він подумав, і подзвонив у двері до Віри.

-Сантехніка викликали? – не надто весело пожартував він.

Віра посміхнулася і впустила його в квартиру.

Діти Віри цього разу були вдома – дівчинка років восьми, і хлопчик, років на два-на три молодший за сестру. Вони стояли неподалік і спостерігали за тим, як він ремонтує дверцята шафи. Не шуміли, не чіплялися з розмовами.

-Як вас звуть? – запитав Віктор.

-Ліза! Андрій! – відповіли вони хором.

Віктор завжди хотів дітей, але Жанна все була не готова. Вона вважала себе молодою і хотіла пожити для себе.

-Ану, хто плоскогубці мені подасть? – сказав він.

Дівчинка підштовхнула брата і сказала:

-Іди, допоможи. Ти у сім’ї чоловік.

Пацан, посопуючи, витяг плоскогубці, акуратно притримуючи коробку з набором викруток, і подав Вікторові.

Потім Віра вмовила Віктора повечеряти з ними. Ніяких делікатесів у неї на столі не було, але все виявилося дуже смачним і ситним. Віктор поїв, подякував і зібрався йти.

Віра провела його в коридор, і запитала, дивлячись кудись у стіну:

-Може, залишишся?
Він їй так подобався, що вона аж дивитись на нього не могла. Та й взагалі, Віра не була майстринею у спілкуванні з чоловіками. Не була така гарна, як дружина Віктора.

Але вона могла й хотіла любити – можливо, це було тим, чого Віктор найбільше потребував на той момент. І він залишився. Несподівано для самого себе.

Діти звикли до нього досить швидко. Віктор через кілька місяців уже й не задумувався, що це не його діти. Якось випадково, але вкрай вдало все склалося. Він зрозумів різницю. Виявляється, буває так, що кожен твій вчинок цінують на вагу золота. Віктор і не знав, як це.

Жанна спробувала жити з Артемом. Він виявився зовсім непристосований до сімейного життя, і на радість його мами, Таїсії Георгіївни, незабаром повернувся додому. Вона вже злякалася, що вертихвістка Жанка його ще одружить на собі.

Минуло близько року. Якось увечері Жанна підстерегла Віктора у дворі. Він мало не пройшов повз, що дуже її здивувало. Але надія все ще була.

-Вікторе, вибач! – сказала Жанна. – Я помилилася.

Він зупинився і подивився на неї з подивом.

-Привіт. Ти чого?

Жанна подумала, що він не почув. Не зрозумів. Кинулася пояснювати. Яка вона була неправа, яка тепер нещасна, і все б віддала, щоб повернути їхню сім’ю.

Віктор ввічливо вислухав її полум’яну промову і сказав:

-Жанно, все гаразд. Я не серджуся на тебе. Ти вибач… Мене чекають.

І обернувся, щоб піти. Вона не вірила своїм вухам та очам, але це відбувалося з нею. З ними. Вітя йшов від неї до цієї замарашки Вірки та її дітей.

-Вітю, ти ж мене любиш! – вона спробувала затримати його за руку.

Чоловік руку забрав, посміхнувся і похитав головою.

-Ні. Вибач. Не люблю. Усього найкращого, Жанно.

-Як ти насмілився мене розлюбити! – вигукнула вона.

У голосі Жанни був розпач.

Віктор практично вже пішов, він відчинив двері в під’їзд і зробив крок усередину. Перш ніж зникнути з очей, чоловік повернувся і сказав:

-Жанно, життя таке коротке! Мені просто ніколи бути нещасним. Сумувати за тобою. Ну, я не маю на це часу. Вибач…
Вона лишилася стояти, думаючи над його словами. Жанна почувала себе зараз саме глибоко нещасною.

Вона розуміла, що сама створила собі це нещастя. Але повернутись назад і змінити минуле вона не могла.

Час нам непідвладний. Його ніколи не вистачає. Не витрачайте життя на смуток і будьте щасливі!