Попереду новорічні свята, а це значить що скоро свекруха знову плюватиметься отрутою в мій бік. Чомусь вона вважає, що я хочу якось виділити себе та образити її.

Хоча тут просте переживання за власне здоров’я, бо те, що готує мама чоловіка для мого шлунка гірше за соляну кислоту.

Можливо, комусь подобається, можливо хтось скаже, що вона чудово готує. Сперечатися не буду. Але я не можу це їсти.

У мене є певні проблеми зі шлунком та травневим трактом. Особливої дієти немає, якщо тільки в період загострень, але все одно є все підряд мені не можна.

Зовсім заборонено їсти жирне, гостре, смажене та мариноване. Тобто один маленький шматочок чогось такого на тиждень я собі дозволити можу. А якщо трохи більше, то організм одразу скаже своє “фі”.

А свекруха не готує нічого з того, що я можу їсти. Мені здається, єдиний нормальний продукт, який можна знайти на її кухні, це овочі для салату, який вона заправить майонезом.

Вона нічого не запікає, тільки смажить, салати без майонезу в принципі не визнає, якщо на столі є якісь овочі, то вони або залиті олією, або мариновані.
Коли ми вперше прийшли до батьків чоловіка у гості, мені одного погляду на стіл вистачило, щоб зрозуміти – я піду з гостей голодна.

Смажена картопля, тушковане з жиром м’ясо, салати, що плавають у майонезі, якісь соління. Загалом, нічого з цього мені не можна, інакше вже за годину я зачинюсь у туалеті, а потім поїду до лікарні.

Свекрусі я постаралася пояснити, що я не гидую її стравами, не будую з себе фіфу і ніяк не хочу її образити. Просто мені все це не можна.
Ну, це як алергіку впихати продукти, на які в нього алергія. Він би, можливо, і радий був скуштувати, але наслідки будуть сумні.

Мені мама чоловіка не повірила і весь вечір просиділа зі стиснутими губами. Я тоді її розуміла, вона старалася, готувала, а я сиджу та гризу яблуко – єдиний безпечний для мене продукт на столі.

Але потім така поведінка стала традиційною позицією свекрухи. Вона принципово готувала те, що вважала за потрібне, не звертаючи уваги на мої проблеми.

Хоча коли вони приходили в гості, я готувала собі окремо, а їм на стіл ставила те, що подобається їм – смажене, жирне і з майонезом.

Коли я зрозуміла, що заради мене ніхто не зварить пару картоплин, не купить два зайві помідори або огірки та не відварить грудку, я стала носити їжу з собою.

Просто брала в контейнер собі те, що їстиму, приходила до свекрухи, нарізала, що мені треба, підігрівала, сиділа зі своєю їжею.

А що мені ще лишалося робити? Сидіти голодною? Або для свекрухи треба було кілька разів потрапити в лікарню, щоб вона повірила в мої болячки?

Тепер кожне свято у батьків чоловіка для мене справжнє випробування. Свекруха турбуватися про мене не збирається, я готую собі їжу заздалегідь, що її особливо не злить.

Чоловік вже махнув рукою і не лізе. Мамине єхидство в мій бік чоловік зупиняє, але завадити їй проїдати мене поглядом не в його силах.

Мені в цій ситуації теж не дуже комфортно, але й інакше вчинити не можу. Не ходити до його батьків – це давати зайвий привід для невдоволення мною.

Ось зараз думаю над своїм новорічним меню. Попросила чоловіка попередити маму про це заздалегідь, а то вона знову робитиме незадоволений вигляд, ніби це вперше.

Втомилася я від такого цирку, але здоров’я є здоров’я. Жаль, що свекруха це не розуміє.

КІНЕЦЬ.