Мій чоловік Андрій майже нічого не заробляє. Його, так званого, доходу ледве вистачає на оплату комунальних послуг та пакет продуктів. При цьому чоловік і не думає про те, щоби змінити роботу або знайти додаткове джерело грошей.

Та й навіщо, адже у нього є дружина, що працює? Точніше, була, доки не вийшла у декретну відпустку. Я вже серйозно думаю про те, щоб подати на розлучення. Зате моя мама категорично проти, бо вважає, що й такий чоловік у хаті знадобиться.

Зараз я перебуваю на межі нервового та фізичного виснаження. А все тому, що обрала у супутники життя пасивного альфонса. Жаль тільки, що я пізно його роздивилася.

З Андрієм ми одружені чотири роки. Поки я працювала, жодних особливих проблем в нас не виникало. Так, ми не шикували, але на мінімальні потреби (продукти, комуналку та одяг) нам вистачало.
Бюджет у нас був загальний, і я якось не звертала уваги на те, що все частіше я одна поповнюю наш “ящичок”. Мої очі розплющились після появи сина Максима.

Пелюшки, підгузки, присипки, повзунки, а потім і суміші (у два місяці у мене пропало молоко) коштують грошей. А чоловік принесе за місяць 10 тисяч гривень – і поділи їх як хочеш.

Зараз Максу 6 місяців. Останнім часом я сильно схудла. Знайомі, які мене бачать, дивуються, як мені так швидко вдалося прийти у форму. А секрет простий: я дуже мало їм, максимум – голу вівсянку чи пшеничну кашку із сосискою.

Про те, щоб купити м’ясо чи рибу, зазвичай не йдеться. Фрукти із цукерками взагалі стали дефіцитом у нашому будинку. Натомість Андрія все влаштовує: він запарить собі напівфабрикатної вермішелі та сідає з одноразовою тарілкою перед телевізором.

А найчастіше він опівночі просиджує перед монітором, граючи з віртуальними друзями у танки. Зате наступного дня чоловік скаржиться, що не має сил йти на роботу, не те, що шукати додатковий заробіток.

Звичайно, бідненький виснажився! Якось я не витримала і висловила чоловікові все, що я думаю про його поведінку:

– Андрію, тобі не здається, що настав час почати вже бути мужиком і знайти нормальну роботу? Ми котрий місяць позичаємо гроші у моїх батьків. Коли та чим ми їх віддаватимемо?

– Ой, Алло, що ти розпереживалася? Адже нормально живемо, – відповів мені чоловік.
– І це ти називаєш «нормально»? Коли закінчується остання баночка суміші, на нову у нас немає грошей. У холодильнику миша повісилася, а мені на зиму чоботи купити нема на що. Зате тебе все влаштовує! – вихлюпнула я на Андрія своє обурення.

– Ну, ось, завелася електропилка. Піду я з хлопцями поспілкуюсь, доки ти охолонеш – сказав мені чоловік.

– Та ти й так ніч безперервно з ними граєш! Зайвого разу дитину на руки не візьмеш, тому що від мишки вже руку зводить. Краще б ділом зайнявся, тюлень! – кинула я йому слідом, поки він не зачинив двері.

Треба віддати належне Андрієві. Наступного ранку він все ж таки «зайнявся справою» – влаштувався на підробіток у таксі та навіть пару годин повозив людей по місту.

Зате ввечері він стільки плакав про те, як втомився через додаткову тисячу гривень, що я зрозуміла: «подія» була одноразовою. Більше чоловік не відривав своєї тушки з дивану.

Бачачи, до чого ми котимося, я стала не лише позичати гроші у батьків, а й скаржитися їм на своє сімейне життя. Мені здається, так близько до голодування я не була навіть у студентські роки. Натомість мама у відповідь на мої скарги сказала:

– Мила моя, цінуй те, що маєш. Андрій не п’є, не палить і тобі не зраджує. Багато жінок такого мужика на руках носили б!

– Ага, у мене, дякувати Богу, є, кого носити. Максу прикорм вводити потрібно, а я не можу ні яблучка йому купити, ні курочки для цього, – відповіла я матері.

– Ти просто не вмієш економити, – не вгамувалася мати.
– Мамо, та я вже давно на всьому заощаджую! Просто неможливо десять гривень розтягнути на тиждень!

Але мати слухати мої аргументи не стала. Її вже до мене «обробила» свекруха. Тож батьки вважають, що я елементарно «зажерлася». Начебто вони не бачать мої боки, що впали, і потьмянілі очі.

Що ж, якщо все було добре, поки я заробляла, то треба повертатися до цього. Найближчим часом я планую віддати Максима у ясла, а сама вийду на роботу. Так я зможу нас двох утримувати, а нахлібника-чоловіка – вигнати. Меблів у нашій квартирі й так достатньо.

КІНЕЦЬ.