Ірина з чоловіком Олегом думали, як провести відпустку. Грошей на відпочинок було обмаль. Відпускні витратили на ремонт старенької машини та на купівлю одягу для доньки.

– Павлюки он на море поїхали, сусіди в Карпати. А нам ні на що не вистачить, ціни зараз он які, – сумно сказала Ірина.

– Та що там робити на цьому морі?! Можна і вдома непогано відпочити, – відповів Олег.

– Непогано відпочити – це лежати на дивані з пінним? Твоє улюблене заняття! А мені що робити? Нудно ж удома. Та й втомилась я вже від міського шуму.

– Ну, це твої проблеми. Зате гроші цілі залишаться. Нам ще після відпустки жити на щось треба.

Тут пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама Ірини, Ганна Тимофіївна.

– Алло, дочко, привіт. Як ви там? Чим займаєтеся?

– Привіт мамо. Та ось думаємо з Олегом, чим зайнятися у відпустці. Поїхати кудись, так гроші потрібні, а вдома нудно…

– То приїжджайте до мене! Чисте повітря, ліс поруч, гриби, річка. Олег на рибалку ходитиме, відпочинете від курного та галасливого міста. І головне – безкоштовно.

– Ми подумаємо, дякую за пропозицію…

Олег чув усю розмову.

– А що, непогана ідея, як гадаєш, люба? Коли ще така нагода буде? Вічно часу немає, рідко бачишся з мамою. І Наталка відволічеться хоч від свого телефону.

– Та я не проти. Після того, як не стало батька мамі самотньо там однієї, погостюємо, порадуємо її. На кілька тижнів можна з’їздити…

…Дочку довелося довго вмовляти.

– Та що я там робитиму?! За курями бігати по подвірʼї? Бабусю я люблю, звичайно, але сидіти у неї два тижні – таке собі заняття…

Там інтернет напевно погано ловить, якщо взагалі є. Я знудьгуюся.

– Не знудьгуєшся. Спи, гуляй, відпочивай скільки хочеш. Нехай очі відпочивають від смартфона, цілодобово в ньому сидиш. Одну тебе ми тут не залишимо, тож поїдеш без розмов.

Наталка невдоволено скривилася. З мамою краще не сперечатися…

…Зібравши речі, наступного дня сім’я вирушила у поїздку.

Ганна Тимофіївна тепло зустріла дочку з чоловіком та онукою. Ситно нагодувала, розповіла новина села.

Олег у радісному передчутті відпочинку ліг спати. Ірина допомагала мамі прибрати зі столу, Наталя бігала з телефоном по подвір’ю, намагаючись знайти інтернет…

Наступного дня рано-вранці Олег з Іриною солодко спали.

Раптом почувся якийсь шум і галас.

Олег відкрив очі і глянув на годинник. Шоста ранку. Чоловік перевів погляд на двері й застиг від несподіванки.

Ганна Тимофіївна зайшла в кімнату і голосно вигукнула:

– Підйом, соні! Запрошую вас на розкопки! Найсмачніша розсипчаста картопля чекає нас у землі! Треба її викопати і перебрати.

– Яка ще картопля? – ахнув Олег. – Ми сюди відпочивати приїхали взагалі-то, а не розкопками займатися. Нахабно ж ви, тещо, заманили нас, щоб використати у своїх цілях?

– Зятьку, ти ще не знаєш, що там закопано на городі. Ми коли з покійним Іваном Андрійовичем хату купували, господар розповідав, що тут десь скарб заритий з монетами золотими.

Іван не вірив у це, а я вірю. Може, пощастить тобі, знайдеш скарб, то заберете собі.

У Олега одразу відкрилися очі, і зник сон. Золоті монети! Адже раніше часто знаходили скарби. Раптом йому пощастить?

– У принципі робота на городі дуже корисна для організму. Та й картопля сама себе не викопає. Чого ж не допомогти любій тещі?

Дружино, вставай, на нас чекає робота!

– Ну от і добре. Сніданок на столі, піду лопати і відра принесу з сараю. Чекаю на вас на городі, – задоволено відповіла Ганна Тимофіївна.

Олег з Іриною старанно взялися до справи. Олег копав, а дружина з тещею збирали і одразу ж сортували по відрах. Різану і дрібну – в одне відро, велику, цілу – в інше.

Олег намагався копати глибше, уважно вдивлявся в кожну грудку землі.

– О, щось блиснуло! – ахнув він, і почав копати землю руками.

– Тю, залізяччя якесь… А я вже подумав…

До обіду вся картопля була викопана. Олег втомлений і трохи засмучений, що не знайшов скарб, пішов купатися в літній душ, що стояв на вулиці.

– Оце дякую вам! Я тиждень би тут колупалася. Спина слаба вже, вік дається взнаки…

– Ой, мамо, та які твої роки, ти ще молода у нас! Поглянь на себе в дзеркало, у тебе зморшок менше, аніж у мене!

– Це тому, що я маски з ягід роблю і протираю обличчя кубиками льоду з ягідного відвару. Обличчя чисте і гладке від нього.

– Бабусю, а що за ягоди такі? Я теж так хочу, – підключилася до розмови Наталка.

– А ось підемо в ліс, назбираємо, і я тебе навчу.

Наталя з радістю погодилася.

Наступного дня вирушила з бабусею до лісу, взявши кошики для збирання ягід.

– Мамо, там так чудово в лісі! Пташки щебечуть, дерева красиві такі, а запах…

Поглянь, що ми назбирали! Ця трава лікарська, а ця трава дуже корисна, вітамінна! Мене бабуся навчила розпізнавати трави!

Насушу і заберу в місто. Нині в моді все натуральне.

А ще ягоди, що ми зібрали, засушу і буду вдома процедури робити, очищати шкіру, – натхненно повідомила Наталя мамі.

Ірина посміхалася, дивлячись на дочку. Давно вона не бачила її такою щасливою, з блиском в очах.

Олег, взявши вудку тестя рано-вранці вирушив на риболовлю. На обід приніс пів відра риби.

– Іринко, глянь скільки я наловив! Ми з пацанами, пам’ятаю, бігали на річку з вудками, ніби в дитинство перенісся, – радісно показав він свій улов дружині.

– Ось і обід нам буде. Зараз почищу рибку й посмажу, сто років не їла такої.

Два тижні пролетіли швидко. Олег завантажував у машину ящики з картоплею, помідорами, огірками, які їм виділила Ганна Тимофіївна.

Наталя, підтягнута, засмагла з сумом дивилася на бабусиний будиночок. Вона познайомилася з місцевими дівчатами, ходила з ними на річку, ліс, іноді на танці.

Бабуся навчила її пекти пиріг з ягодами, робити лосьйони для обличчя. Наталя майже забула про свій телефон, стільки цікавого було довкола.

– Бабусю, у тебе тут так чудово! Я наступного літа обов’язково приїду, обіцяю! Мінімум на місяць!

– Та хоч на все літо, онучко, я тільки рада буду! Зятьку, а ти приїдеш ще до нахабної тещі, коли підете у відпустку?

– Пробач, тещенько, що так казав. Ти найскромніша, найдобріша і найщедріша теща на світі! А монети я все одно знайду! Восени город не оріть, я сам його перекопуватиму, і поглибше.

Теща хитро посміхнулася у відповідь. От і добре.

Всі задоволені і щасливі, і відпустка пройшла з користю!

КІНЕЦЬ.