Моя сестра купила земельну ділянку в нашому селі на сусідній вулиці і відтоді моє життя змінилося дуже.

У наших батьків дітей двоє: я і моя моя молодша сестра Оксана.

Оксана заміж вийшла дуже вдало, її чоловік мав свою справу і заробляв гроші чималі.

Вони пожили трохи в квартирі, а потім були обмеження рідні, всі сиділи вдома, моя сестра постійно працювала дистанційно. І так втомилися вони з чоловіком в чотирьох стінах, що вирішили побудувати будинок в нашому селі, де живемо ми з чоловіком та дітьми.

Місто біля нас знаходиться близько, тому сестра думала, що це буде найкращий варіант, так і зробили.

Земельну ділянку вони придбали дуже чудову і стали будуватися.

Спочатку звели фундамент, а потім і стіни стали гнати.

Так ось, відколи сестра з чоловіком придбали землю біля нас, відразу стали частими гостями в нашому обійсті.

То те їм потрібно, то інше. Вони нічого з інструментів не купують самі, а просто усе, до найменших дрібниць, брали в мого чоловіка.

Навіть на цвяхах намагаються зекономити, перед тим, як щось робити, постійно запитують, а що у нас є.

Дійшло до того, що сестра вже стала просити, щоб я готувала обід їх робітникам, пояснювала, що вони так краще працюватимуть і братимуть меншу суму у них за свою роботу. Я їй відмовити не могла, зараз сиджу в декреті з другою дитиною, тому вирішила, що маю допомогти рідній людині.

Я тиждень готувала, а потім дуже втомилася. Хоча сестра мені давала гроші на продукти, але й мені і свою працю шкода, адже у мене чоловік і двоє дітей, яких мені потрібно нагодувати самій, мої материнські обов’язки ніхто зовсім не відміняв.

Все б нічого, ми розуміємо з чоловіком, що будуватися справа дуже дорога, тому старалися допомогти сестрі чим могли і ніколи не докоряли ні в чому.

Згодом чоловік Оксани став кликами мого Миколу щовихідних, щоб він щось йому допомагав, мовляв, гроші швидко йдуть у них, а так хочеться швидше хату добудувати.

Микола не міг відмовити, погоджувався завжди, сподівався, що й вони колись нам стануть в пригоді, адже тепер ми житимемо поруч і до них зможемо, в разі чого, звернутися за допомогою.

Загалом, ми усе сестрі допомагали.

Подзвоне Оксана, там робітники щось просять, кидаю всю роботу, біжу з дитиною до неї, то несу щось, то подаю, то відношу.

За весь цей час вони нам стільки інструментів зіпсували, що не передати. Воно все електричне, з ним обережно потрібно поводитися, а ті будівельники, як візьмуть, то, звісно, що нічого не шкодують, то одне зламали, то інше вивели з ладу.

Чоловік бере, сам, що може ремонтує. А що тут скажеш.

Ні Оксана, ні чоловік, ніколи цим не поцікавляться.

А влітку ми вирішили поставити новий паркан і чоловік, щоб було дешевше, купив бетономішалку, щоб самому замішувати бетонну суміш для невеличкого фундаменту.

Ми вирішили, що краще купити свою, ніж брати в оренду. Така річ завжди вдома згодиться, а тим паче, що чоловік у мене дуже господарський, у нього вдома є все.

З грошима у нас було не дуже добре, тому вирішили взяти в кредит, так можна відразу користуватися, а гроші частинами віддавати згодом.

Побудували паркан, чоловік залишився задоволеним.

Аж тут телефонує чоловік моєї сестри і просить Миколи бетономішалку. Чоловікові було трохи шкода, адже річ дорога, та відмовити не міг.

А через тиждень будівельники телефонують Миколі: бетономішалка поламалася, була дешева якась, неякісна, мовляв. І привезли назад.

Ні Оксана, ні чоловік її не подзвонили навіть, не поцікавилися і не вибачилися за такий інцидент.

Декілька днів Микола крутився біля неїх, якісь запчастини там купував, поки не відремонтував її сам.

А через декілька днів чоловік Оксани знову дзвонить Миколі і просить її, а про те, що вона поламалася нічого не згадує, ніби цього не було.

А мій Микола, вперше за стільки часу, сказав – не дам, це дорога річ, я ще за неї навіть не розрахувався.

Ні слова не сказавши, чоловік сестри поклав телефон.

Відтоді ні він, ні Оксана нам не телефонують. Вже тиждень минув після тієї розмови, а родичі навіть не йдуть з нами на зв’язок.

Раніше по декілька разів на день телефонували, а зараз – жодного разу.

Я вже не знаю, що робити. Прикро, що сталося так. Чи маю я сама зателефонувати.

Відчуваю, що образилися, напевно, на нас, але ж ми їм стільки добра за весь час зробили. Це що не рахується вже?

Чи не варто було відмовляти рідним людям, адже їм складно зараз у такий скрутний час будуватися ?

КІНЕЦЬ.