Я завжди був улюбленцем бабусі.

Сам не знаю, чим заслужив таке, але вона мене виділяла серед решти онуків та родичів.

Власне, це було взаємно.

Я бабусю теж завжди дуже любив і шанував, дивовижної доброти жінка вона. Коли я виріс, часто навідувався до села і доnомагав чим міг.

В останні роки свого життя бабуся часто хво ріла.

У мене є брат і сестра, у мого рідного дядька теж є двоє дітей, але решта онуків воліла займатися своїм життям, коли бабуля хво ріла.

Я останні місяці навіть жив у неї, робив уколи і всі справи по дому.

Бабуся була слабка і здебільшого лежала.

Її не стало вночі, заснула солодким сном і не прокинулася.

Мені було дуже бол яче втра тити таку важливу людину у своєму житті.

Після nохорону постало питання про спадщину.

Всі припускали, що бабуся більшу частину мені залишить, але ніхто не думав, що вона залишить мені все.

Після її смер ті я став власником будинку, ділянки, а також серйозних накопичень у банку.

Родичі були обурені.

Моя мама мені сказала: -Ти пови нен поділитися, а то ми з тобою не розмовлятимемо.

Тепер я не знаю, як вчинити.

З одного боку, це остання воля бабусі, а з іншого, не хочу всіх втра чати.

КІНЕЦЬ.