Дуже часто буває так, що коли людина знаходить своє справжнє щастя, вона від радощів майже нічого довкола не бачить, нічого поганого помічати не хоче, таке часто зустрічається в житті, коли втрачаєш пильність.

В такому випадку, реальність її вже мало хвилює, їй краще живеться в своєму маленькому світі.

Бачу, що моя донька вибрала саме такий шлях в житті, на мій превеликий жаль і мені шкода через це.

Ми з моїм чоловіком хороші лікарі, у житті ми влаштовані дуже добре.

Після закінчення інституту ми з ним працювали в звичайній державній лікарні, а згодом побудували власний бізнес – відкрили свою власну приватну клініку.

Управлінням ми завжди займалися удвох, а на роботу брали тільки найкращих фахівців, тому наш заклад завжди користувалося хорошою популярністю та довірою людей.

Ми надаємо платні, але дуже якісні, хороші послуги для людей, тому нам довіряють і до нас ідуть.

У нас новітні методи, якісна та сучасна апаратура, якої немає в державних закладах.

Тому заробляємо ми дуже добре, я б сказала, багато, навіть і зараз у дуже скрутний час.

Ми з чоловіком маємо одну єдину донечку.

Наша єдина дочка Наталка ще з дитинства цікавилася медициною, їй була цікава наша робота.

А після закінчення школи з власної волі пішла вчитися в медичний.

Звичайно, ми з чоловіком лише дуже раділи її вибору, адже наша дівчинка зможе успадкувати сімейну справу, а тим паче, коли ми підготували грунт і вона зможе добре заробляти та гарно влаштувати своє життя.

Ще під час навчання Наталка познайомилася з досить таки хорошим хлопцем, своїм одногрупником.

Хлопцем він був красивим, комунікабельним, з хорошим почуттям гумору, загалом такий собі дуже добрий варіант.

Не дивно, що дочка щиро закохалася в нього відразу, я її розуміла, адже бачила його.

Батька свого рідного хлопець не знав, а його мати працювала звичайним кухарем у простій шкільній їдальні.

Грошей їм, зрозуміло, ледь вистачало на життя, щоб прогодувати трьох дітей.

Хлопець нашої дочки був найстаршим сином в своїй сім’ї.

Після закінчення пар, ледь не щодня, він підробляв і вантажником, і офіціантом, брався за будь-яку роботу.

Хоча така партія для нашої єдиної дочки нам не дуже подобалася і це зрозуміло, порядність і працьовитість потенційного зятя підкупили нашу симпатію до нього теж, ми звикли до нього, наче прийняли його в свою родину вже всією душею.

Ми часто думали з чоловіком, що хіба він чимось завинив, що народився не в багатій родині, а бідній, що батько покинув їх, а мати тяжко працює за копійки?

Дуже часто і з бідних сімей виростають працьовиті люди, які вміють кожну копійку цінувати і стараються заробити її.

На останньому курсі інтернатури діти вирішили одружитися, і ми дали, хоча ще ще мали сумніви, але батьківське благословення.

Хорошу квартиру для Наталки ми купили вже давно, тому молода сім’я оселилася окремо саме в ній.

Зять наш навчався на стоматолога, тому ми вирішили допомогти йому відкрити власну справу.

Ми самі, зі своєї ініціативи, знайшли та орендували хороше приміщення йому для роботи, допомогли з паперовою тяганиною, адже не перший рік добре знаємо цю справу.

Зробили хороший ремонт, придбали сучасне та дороге обладнання, тому зять, можна сказати, прийшов на все готовеньке, усе було зроблено для нього якнайкраще.

Справи його йшли теж дуже добре, він найняв декількох працівників, а сам займався переважно керуванням свого стоматологічного кабінету.

Наталя тим часом народила синочка, нашого рідненького онучка. Нашій радості не було меж.

Тоді вона часто бувала у нас втомленою і скаржилася, що чоловік до пізнього вечора пропадає на роботі.

Я втішала дочку і раділа, що зять так старанно працює, щоб забезпечити свою сім’ю. Одного разу він повідомив нам, що хоче перейняти нову методику, але для цього повинен поїхати за кордон на кілька тижнів, щоб всьому навчитися. Тоді ми нічого не навіть й не запідозрили.

Відтоді пройшло десь пів року.

А нещодавно моя хороша подруга розповіла, що бачила мого зятя в заміському ресторані в компанії красивої блондинки, про яку ми, звичайно, зовсім нічого не знали.

Я якось зовсім не надала цьому серйозного значення, але все ж вирішила розповісти про почуту новину доньці.

Коли та почала розпитувати чоловіка що це за дівчина, він влаштував справжній скандал, звинувачував дружину в недовірі та образився на нашу Наталю.

Реакція його була досить дивною, як для невинної людини.

Наші з чоловіком підозри остаточно підтвердилися, коли та блондинка заявилася в квартиру до моєї дочки і повідомила, що вже чекає дитину, а батько її – наш зять.

Дочка наша щиро кохає свого чоловіка і каже, що це все брехня, адже чоловік її дуже легко в цьому переконав.

Але ми з чоловіком вже знаємо, що то все правда, ми дізналися, що наш дорогий зять регулярно зустрічається з тією жінкою.

А замість робочого відрядження пів року назад, їздив з нею за кордон на дорогий відпочинок. Тому розмова тієї жінки про дитину цілком може бути правдою.

Ми хочемо розлучення і позбавлення зятя будь-яких прав на клініку, для якої крім нас ніхто не пристарався, адже все побудовано за наші гроші, всі витрати оплачували ми, навіть за комунальні мій чоловік сам давав гроші.

А ось дочка наша, як тільки дізналася про це, і слухати цього не хоче.

Вона каже, що щиро кохає свого чоловіка, він дуже добре ставиться до неї, тому вона ніколи не повірить людині чужій.

Донька взагалі нас не чує, просить, щоб ми не втручалися в її сімейне життя.

Це єдина наша дитина, вона ще молода, не розуміє, який у неї чоловік.

Як ми ще можемо допомогти своїй єдиній дитині?

КІНЕЦЬ.