Степанівна поралася біля плити, чекала сина до обіду. Іван був у неї ладний хлопець: красень, веселун, працьовитий і душевний.

Ось тільки з нареченими не заладилося у хлопця. Уже майже трицятка на носі, а про одруження навіть і не думав. П’ять років провів на заробітках, по приїзду додому не став витрачати гроші направо і наліво, а купив собі трактор.

Став гроші непогані заробляти, обробляючи людям городи. Жінка почула звук під’їжджаючого трактора і кинулася накривати на стіл.

– Як справи, мамо? Що нового в селі? – поцікавився хлопець, наминаючи борщ. – Так ніяких начебто, – знизила плечима жінка.

– Семен одружитися зібрався. Чув?

– Чув! Він мене свідком бере, – похвалився Ванька.

– А ти? Коли вже дозрієш? – почала мати.

– Я так і онуків не дочекаюся. Вже не хлопчик, щоб в наречених бігати!

– Нема з ким одружуватися, – насупився хлопець.

– Розумієш, якісь вони не справжні, фальшиві чи що.

– Ну ти скажеш! Головне, щоб господарська була, – заперечила жінка.

– Ні. Мені не потрібна господиня. Мені потрібна така, яка буде любити тільки мене, а я її! – філософствував Іван.

– Ну-ну, чекай! – розсердилася мати. – Чим Нінка тобі не пара? Дівка вже і так, і сяк натякає, а ти ніби не бачиш!

– Вона шукає чоловіка за розрахунком. Адже раніше сахалася від мене, а після того, як я з заробітків приїхав, трактор власний купив, відразу звернула увагу. Не потрібна мені така дружина!

– Роби як знаєш! – махнула рукою Степанівна.

– Знаєш, на якій я одружуся? – мрійливо посміхнувся хлопець.

– На якій? – зацікавилася мати.

– На тій, яка погодитися на моєму тракторі в загс поїхати. Кому буде все одно на шик і блага, яка буде готова піти на край світу за мною.

– Блаженний якийсь – промовила мати, хитаючи головою. Насправді Іван втомився. Втомився від брехні, холодного розрахунку, нещирості і підлабузництва.

Він хотів бачити біля себе ту, яка піде за ним і в огонь, і в воду. За свої тридцять років, такої жінки ще не зустрів. До весілля товариша, хлопець підійшов серйозно і відповідально. Купив красивий світлий костюм, дорогі парфуми, не забув і про подарунок молодим: вибрав найновішу модель пральної машини автомат.

Він знав, що свідком з боку нареченої буде міська «фіфа», тому не хотів вдарити обличчям в бруд. Весілля вийшло галасливе і веселе. Уже другий день все село гуляла. Наречена була в захваті від подарунка Івана і невпинно дякувала йому: – Спасибі, Іване.

Я про таку дорогу розкіш і мріяти не сміла!

– Яка ж це розкіш?! Така річ повинна бути в кожному домі. Я матері давно вже купив, – пояснив хлопець.

– Ти розумник і молодець! – посміхнулася наречена.

– Тільки якийсь невеселий з ранку. Сталося що?

– Ні. Все нормально! – натягнуто посміхнувся Іван. Вся справа в тому, що хлопцеві дуже сподобалася Рита, свідок.

Дівчина була милою і веселою. Ваня розумів, що у таких різних людей як вони, не може бути майбутнього. Рита звикла до міських благ і ні за що не стане жити в селі. Іван також звик до сільського життя, і не збирався їхати в місто.

– Підемо, потанцюємо? – посміхнулася Рита. Від посмішки цієї милої дівчини, кров швидше циркулювала в скронях. Хотілося жити і згортати гори заради неї. Після весілля, Рита не поїхала. Дівчина була у відпустці, яку вирішила провести у родичів.

Два тижні Іван з Ритою гуляли місячними ночами, кожен день зустрічали разом світанок, а вдень зустрічалися на річці. Наближався той день, коли Риті потрібно було їхати додому. Хлопець став похмуріше хмари, відмовлявся їсти і пити.

– Синку, якщо ти любиш цю дівчину, то одружуйся. Зроби їй пропозицію, – підказала мати.

– Ні. Я боюся цього, адже заздалегідь знаю відповідь. Рита хоч і чудова дівчина, але ніколи заради мене не поїде з міста.

– А ти запитай! Ти вже пропонував їй їхати в загс на тракторі? – піджартувала Степанівна.

– Ще ні, але запропоную прямо зараз! – розлютився Іван, образившись на матір.

Нарвавши по дорозі букет квітів з сусідських клумб, Ваня рішуче йшов до річки. Саме там його чекала Рита. Він був налаштований дуже рішуче і вирішив покінчити раз і назавжди зі своїми душевними муками.

– Рито, будь моєю дружиною, – швидко вимовив хлопець, простягаючи квіти. Дівчина почервоніла від несподіванки і взяла букет.

– Що там повинні відповідати пристойні дівчата? “Я подумаю”? – поцікавилася Рита.

– Не знаю.

– Я не буду думати, тому що занадто люблю тебе і боюсь втратити, – тихо промовила Рита, опустивши голову.

– Ти згодна жити у мене? – не вірив своїй удачі хлопець.

– Так. Мені завжди подобалося життя в селі. Тут своя, незрозуміла атмосфера, яка приваблює і манить.

– В загс поїдемо на тракторі. Ти не проти? – вирішив випробувати долю Іван, задаючи провокаційне запитання.

– Та хоч на свинях! Аби з тобою! – засміялася Рита. Іван буквально сяяв від щастя по дорозі додому. Він поспішав повідомити матері, щоб починала готується до свята.

– Що? Погодилася на тракторі в загс? – сміялась Степанівна.

– Ти pизикнув запропонувати таке?

– Pизикнув! Вона згодна! – посміхався Ваня.

– Розумієш, вона саме та, яку я шукав. Риті все одно на чому їхати в загс, без різниці, де жити. Аби поруч зі мною.

– Ти справді повезеш таку славну дівчину на тракторі? – сміялась мати.

– Ні звичайно. Для неї я замовлю лімузин і зніму найдорожчий ресторан. Вона гідна найкращого, – відповів наречений.

КІНЕЦЬ.