Михайло зробив Марії пропозицію через три тижні після знайомства. Марія чесно сказала, що любить іншого і ростить від нього дочку. А Михайло сказав, що любить тільки її, і ще сказав: «Поживемо-побачимо». Так у Марії з’явився чоловік, а у однорічної донечки батько. Правду донька дізналася лише через п’ятнадцять років


 

Михайло зробив Марії пропозицію через три тижні після знайомства. Марія чесно сказала, що любить іншого і ростить від нього дочку. А Михайло сказав, що любить тільки її, і ще сказав: «Поживемо-побачимо». Так у Марії з’явився чоловік, а у однорічної донечки батько. Правду донька дізналася лише через п’ятнадцять років

Я росла в чудовій люблячій сім’ї, де завжди панували мир і злагода. Я не пам’ятаю, щоб мої батьки колись сварилися. То ж була впевнена, що у нас найміцніша родина. Але одного разу все змінилося.

Того вечора я прокинулася від гучних голосів. Батьки про щось сперечалися на кухні. Батько, намагався говорити тихіше, але у нього це не завжди виходило, і я, напівсонна чітко чула окремі слова, які начебто просочувалися через товсті міжкімнатні стіни: «Навіщо тобі це?», «Нікуди не пущу!»,  «Стільки років пройшло …».

І раптом серед цих нескладних слів, я чітко почула фразу, яку мати сказала, бо не могла більше стримуватися:

– Михайле, так, тому що, вона не твоя дочка! Не твоя! А його! Ти розумієш?!

Я не могла зрозуміти, про що говорить мама, а в голові стукала фраза: «Не твоя дочка». А чия ж?

***

Марію виховували строго. Коли всі подружки давно знайшли собі пару, Марія, найкрасивіша на курсі дівчина, ще була одна. На всі питання віджартовувалася: «Принца чекаю». На всіх хлопців дивилася байдуже: вислухає, помовчить, потім посміхнеться:

– Ну добре, мені ще в бібліотеку треба встигнути.

Ось і вся «зустріч». Але доля, як відомо, і на печі знайде. Ось і знайшла Марію її доля. І звали долю – Мирослав.

Вперше вони подивилися один на одного в тролейбусі, що хитнув їх на повороті. Подивилися і щось відчули обоє. А потім Марія йшла в сторону будинку, а Мирослав йшов за нею, не відриваючи очей від синіх черевичок на її ногах. Марія йшла і посміхалася. А на розі будинку обернулася. Вони заговорили один до одного і відтоді не розлучалися.

«Так ось вона яка – любов!» – думала Марія. Але цьому коханню було відміряно рівно місяць. Батько Мирослава вже давно домовився про закордонне стажування для сина, і його термін невблаганно наближався.

«Так ось ти яка, любов …» – думала Марія, ледь стримуючи сльози в день, коли до розставання залишалися лічені години. Вони пообіцяли один одному все забути і щасливо жити далі, а ось як це зробити, не подумали. Першою не витримала Марія, розвернулася і попрямувала геть. Мирослав не покликав. Більше вони так ніколи і не зустрілися…

Кілька тижнів пройшло як уві сні, а ближче до кінця жовтня Марія зрозуміла, що чекає дитину. «Ось він, прощальний подарунок», – подумала Марія. І ні хвилини в своєму рішенні не сумнівалася. Так в травні і народилася донечка.

Михайло зробив Марії пропозицію через три тижні після знайомства. Марія чесно сказала, що любить іншого і ростить від нього дочку. А Михайло сказав, що любить тільки її, і ще сказав: «Поживемо-побачимо». Так у Марії з’явився чоловік, а у однорічної донечки батько.

***

Через п’ятнадцять років, в той нещасливий вечір, батьки посварилися через те, що мама випадково дізналася про те, що не стало мого справжнього батька. І хотіла поїхати до його сім’ї неодмінно зі мною, показати внучку бабусі з дідусем.

Батько не пустив. Все відбулося без нас. Та й сварка та згодом забулася. Мати і сама не була впевнена, чи потрібно нам було їхати.

Ось тільки одного після того вечора було вже не змінити – тієї непотрібної правди, яку я дізналася. Батько у мене був і є один. Найулюбленіший і найкращий. Іншого батька у мене немає і не треба. Думаю, не завжди обов’язково знати всю правду…

КІНЕЦЬ.