Таких історій, як моя, мільйони. Та все мені від цього не легше. Роки та важка праця беруть своє, особливо якщо живеш в селі, де я виросла. Мати та батько мали роботу, а також поралися вдома.

Я була старшою дитиною, тому на мені був догляд за молодшою сестрою та господарство, поки батьки не приходили додому.

Так і пройшло все моє дитинство. Але ж так у всіх, нічого дивного. Як старша, то за все відповідаєш та й отримуєш на горіхи за все. Я мовчки погоджувалась і виконувала всі доручення, бо боялася, що мати може зірватися на мені.

Заміж я вийшла досить рано, майже одразу після школи. Вчитися було дорого та й ніхто не відпускав, бо треба ж було батькам допомагати. Мій чоловік став справжньою опорою.

Хоч я й жила з коханим в місті, але все одно ми майже кожного тижня приїжджали до моїх батьків та поралися то на городі, то по господарству.

Молодша сестра хоч і жила з батьками, але не хотіла, щоб і її життя пройшло лише у турботах. Мама приймала все як належне, а я від неї нічого не вимагала. Так минали роки.

Якось я приїхала до матері без попередження, а її вдома не було, що дуже дивно, адже вона майже нікуди сама не ходила. Я пішла до сусідки, щоб дізнатися, чи щось не сталося.

Вона мені розповіла, що мати постійно на мене скаржиться, каже, що я лише приїжджаю, беру все, що хочу, і ніколи її не допомагаю. Хоча це не правда і сусіди все прекрасно бачили самі.

Мати не стала заперечувати, що я «погана» дочка, нічого не роблю, не приїжджаю, а у рідкі візити ледь не все забираю. Мені здалося, що я паралельному світі. Але мати поводилася якось хаотично, що навело мене на думку, що з нею щось не так. Я вмовляла матір сходити до лікаря, але вона не погоджувалася.

Ситуація стрімко ставала гіршою й згодом мати втратила контроль над своїм життям. Отак я отримала «дитину» на пенсії. Чоловік та сестра підтримують та допомагають, бо матір одну залишати не можна.