Оля вже й не сподівалася вийти заміж. Та й де їй знайомитись – робота, будинок і знову по колу. У відпустку вона їздила до недорогих пансіонатів, а там були або сімейні пари, або такі самі самотні жінки як вона. І тут їй раптом пощастило – зустрівся Дмитро.

Трохи молодший за неї, жодного разу не одружений, без дітей. Як у лотерею виграла, з усмішкою розповідала вона подрузі.

– А з його матір’ю ти як?

Подруга була в розлученні і всім постійно скаржилася, як їм із колишнім чоловіком завжди заважала свекруха. Олі сказати не було чого. Розуміючи, що Оля не хоче говорити на цю тему, подруга почала давати їй поради, як не зіпсувати сімейне життя, посварившись зі свекрухою. З матір’ю Дмитра Оля вже познайомилася. Лариса Іванівна займала раніше високу посаду, вийшла на пенсію, але звичку командувати не залишила.

При першій зустрічі з Олею вона влаштувала їй справжній допит. Відразу почала з’ясовувати хто така, де працює, хто батьки. Олі здавалося, що вона прийшла на співбесіду до якогось серйозного підприємства. То червоніючи, то запинаючись, то вже дратуючи, Оля відповіла на всі запитання, а сама не поставила жодного. Дмитро потім довго вибачався за маму, але Оля була така рада вийти заміж, що не звернула уваги на ці особливості майбутньої родички. У неї своя однокімнатна квартира, житиме вони з Дмитром там. Свекруху не пущу, одразу ж вирішила Оля.

Відсвяткували скромне весілля. Всі веселилися, тільки Лариса Іванівна сиділа з суворим виразом на обличчі і навіть жодного разу не посміхнулася. Вона вважала, що Оля не пара її синові. Вона не раз казала йому – почекай, треба все обміркувати. Ця Оля здалася їй якоюсь зарозумілою вискочкою.

– Дмитро, як би ти не пошкодував потім, що не взяв за дружину більш слухняну дівчину.

Лариса Іванівна давно розлучилася зі своїм чоловіком і виховувала сина одна. Вона вважала, що її життя було присвячене Дмитру, а тепер, коли вона вийшла на пенсію, іншого сенсу життя вона не бачила. Зараз вона залишилася сама у порожній квартирі. Хто ж про неї подбає? Нікому й на думку не спало, що Лариса Іванівна, сидячи за весільним столом, обмірковувала свій план. Оля та Дмитро з’їздили на тиждень до заміського готелю. Вже дорогою додому Дмитру зателефонувала його мати.

– Синку я себе неважливо почуваю, ти зайди до мене сьогодні.

Олю вона навіть не запросила і взагалі не згадувала її. Не розібравши речі, Дмитро помчав до матері. Лариса Іванівна почала скаржитися синові, як вона провела цей тиждень без нього.

– Довелося тяжкі сумки нести, зле стало, ніхто склянку води не піднесе. – Мати дивилася впритул на свого сина з мовчазним докором у власних очах. – Два дні з дому взагалі не виходила, навіть їсти не було чого, – продовжила вона.

Дмитро не знав, що відповісти.

– Давай сусідку попросимо тобі продукти купувати.

– Так вона грошей попросить, безкоштовно ніхто не допомагатиме. Мені важко прибирати, підлогу вже тиждень не мила.

Квартира у них була двокімнатна, але дуже велика, стелі майже три метри. Дмитро завжди допомагав матері мити вікна, знімати штори. Та й підлогу він часто мив сам.

– Дмитрику, я тут одна, раптом щось, ніхто не допоможе, – сумно продовжувала Лариса Іванівна, а сама непомітно для сина спостерігала за його реакцією. – Ви б переїхали сюди на якийсь час.

Дмитро замислився. Одружився він вперше і Оля йому дуже подобалася. Йому так хотілося жити з нею окремо від мами! Але й маму теж було шкода. Вирішивши, що це тимчасово, можливо місяць, а потім вони всі разом щось придумають, він погодився з мамою.

Увечері він розповів дружині.

– Давай поживемо у мами тижнів зо два, а то вона занедужала. Як стане краще, ми відразу повернемося сюди.

Оля, ні хвилини не вагаючись, погодилася. За день молоді переїхали до Лариси Іванівни. Оля ледве впізнавала свекруху. Замість самовпевненої і манірної Лариса Іванівни перед нею стояла якась втомлена бабуся з розпатланим волоссям. Пересувалась бабуся з паличкою.

– Як добре, що ви приїхали, як я рада, – ледь чутним голосом сказала вона.

Оля зворушилася. – Чим можу допомогти? Ви тільки скажіть, все зроблю.

– Та ось, тиждень у квартирі не прибиралася, все пилом заросло, підлогу не можу помити.

І Оля відразу ж почала прибирати. Побачивши, що холодильник порожній, відправила чоловіка до магазину зі списком продуктів. Лариса Іванівна відразу заглянула до списку і доповнила його. Дмитро повернувся із величезною сумкою продуктів. Оля почала готувати вечерю. І зовсім не страшно, усміхалася вона, згадуючи слова подруги. У неї чудова свекруха. Добре, що кімнати в квартирі окремі та розділені коридором.

Оля це одразу наголосила. Вночі можна не турбуватися, що свекруха почує нас, подумала вона. Лариса Іванівна поїла, пішла до своєї кімнати, увімкнула телевізор. Ніч пройшла без пригод і Оля подумала, що все не так уже й погано, як їй здавалося раніше. Хороша мати у Діми!

Щойно вранці молоді пішли на роботу, Лариса Іванівна пройшлася по всій квартирі, зазирнула в холодильник і залишилася задоволеною. Нехай ця Оля попрацює тут, а то що ж, мій Дмитро їй задарма дістався? Не заслужила ще. Лариса Іванівна стала з апетитом снідати, уявляючи, як вона сидітиме тут, питиме чай і давати вказівки Олі.

І син буде під боком, і невістка робитиме всю домашню роботу. Та й на продуктах заощаджу, раділа Лариса Іванівна, поїдаючи тістечка. Цілий день вона провела в добродушному настрої, дивилася серіал, пила чай, пообідала, сходила в гості до подружки. А ввечері знову підготувалася – розтріпала волосся, одягла старий халат, взяла паличку.

Так минув тиждень. Оля відчистила всю квартиру. Вечорами після роботи вона звично брала ганчірку чи швабру і прибирала. Лариса Іванівна тихо підказувала їй – тут треба прибрати і тут щось не так…. Діма купував продукти та, як міг, допомагав дружині. Оля натішитися не могла на свого чоловіка. Вона прийшла до думки, що має дякувати Ларисі Іванівні.

– Дякую вам, Ларисо Іванівно, за Дмитра, – сказала вона, поки Діма був у душі, але побачила, як Лариса Іванівна підібгала губи.

– Та мій Дмитрик заслуговує найкраще.

Оля зніяковіла. Навряд чи вона найкраща, але більше ні в чому Ларисі Іванівні дорікнути не можна було. Діма був у неї закоханий, Оля це знала. У вихідні вони повернулися до своєї квартири, щоб у понеділок знову приїхати до Лариси Іванівни. Та теж хотіла трохи відпочити, все-таки ця Оля її дратувала.

Лариса Іванівна знову відчула себе господаркою життя і часом забувала взяти паличку або змінити свій спортивний костюм на старенький халат. У її голосі з’являлися владні нотки. І ось одного разу вона попалася. У неділю Оля раптом вирішила, що мало приготувала їжі для свекрухи, їй на вечерю, напевно, нічого не залишилося.

– Повернімося сьогодні, в неділю, – сказала вона чоловікові.

Зазвичай, після вихідних вони приїжджали в понеділок. Вони обережно увійшли до квартири, щоб не потурбувати Ларису Іванівну. І тут почули її голос, вона голосно розмовляла з кимось телефоном. Те, що вони почули і побачили, здивувало їх.

– Саме про таке життя я й мріяла, – хвалилася комусь Лариса Іванівна. – Ця Оля бігає переді мною, все догодити хоче. Що говорю, те й робить. А Дмитро – гарний, він про матусю дбає, – долинуло до чоловіка та дружини.

Вони відчинили двері до кімнати Лариси Іванівни. Жінка в гарній шовковій піжамі сиділа у кріслі. Перед нею на столі стояла пляшка ігристого, тістечка, сир, коробка цукерок. Свекруха їла цукерки та відпивала з келиха. Оля одразу все зрозуміла.

– Значіть бігаю перед вами, – голосно сказала вона. Лариса Іванівна буквально застигла. Вона так і сиділа з келихом у руці та шматком сиру, а потім почала швидко говорити.

– Ви мене не так зрозуміли. Це серіал подрузі розповідала.

– А це що на столі, антураж? Готуєтесь до ролі? Як вам відразу краще стало, навіть рум’янець з’явився.

– Ой, зле мені, – відразу заохала Лариса Іванівна, намагаючись прилягти на диван. Діма смикнувся допомогти, але Оля його зупинила.

– Почекай, не поспішатимемо, додивимось виставу до кінця. Ларисо Іванівно, ви дуже переконливі. Діма, сподіваюся, ти все зрозумів. У твоєї мами все гаразд, просто їй не вистачає турботи. Ларисо Іванівно, не турбуйтесь, ми будемо до вас часто приїжджати, а зараз, вибачте, ми йдемо.

Вони пішли. І тут Лариса Іванівна раптом зрозуміла, як їй пощастило з невісткою. Та їй ціни немає, майже схлипувала вона. Ось Дмитру пощастило, і мені теж. А щойно вона своїй подрузі розповідала, яка непридатна дружина у сина, не рівня вона йому. Зараз до неї раптом дійшло, що саме така дружина і потрібна Дімі. З цього моменту вона більше не чіплялася до невістки. Діма часто приїжджав до матері, помагав. Оля часом навіть нагадувала йому про це, але сама намагалася приїжджати до свекрухи лише у справі.

КІНЕЦЬ.