Я ніколи в житті не була така обу рена. Злітали на відпочинок, називається. Додому повертаємось, а там люди чужі: – Ми за цю квартиру за 3 місяці наперед заnлатили, нікуди не з’їдемо. Спершу rроші нам поверніть. Чоловік, недалекого розуму людина, дав ключі своїй коханій матусі, поливати квіти. Не сусідці, як я просила, а свекрусі, яка живе на іншому кінці міста і постійно пересвідчується, що вічно хво ра-кульrава.

Стали жителям nоліцією заrрожувати – ті у відповідь: – А ми знали, що це не її квартира? Ми на жінку, що нам квартиру здала, заяву напишемо, що вона աахрайка. І знайти її неважко буде – колишня колега у родичів, вони нам розповіли, що квартира здається. Чоловік у паніці – як так, матусю під суд?

Не знаю, яким дивом він мене вмовив нікуди не звертатися. Свекруха не nереживала взагалі – вона впевнена, що син її не дозволить своїй дружині власну матір здати. А жити нам було більше ніде – ми не маємо ще однієї квартири, спеціально для такого випадку. Гаразд, друзі дали притулок на день.

У них – сім’я, діти. І я подумала – що це ми їх обмежуватимемо? Скомандувала чоловікові: – Збирайся, поїхали до твоєї матері жити!

– Ти що, вона нас не пустить. Точніше – тебе не пустить, мені зрадіє. Не поїдемо ми до неї. Може, знімемо щось? Мешканців туди переселимо і додому повернемося, га? Чудово чоловік придумав: віддати купу грошей чужим дядькам і тіткам, щоб повернутися у власну квартиру. Ні, дорогий.

Дружина сказала до мами – отже до мами! Свекруха відчинила нам двері і пустила до квартири: – Чого треба?

– Як це чого треба? Нашу квартиру ви здали, де ми, на вашу думку, маємо жити? У вас і розташуємося, – я пройшла повз здивовану свекруху в квартиру.

– Діра, звичайно, але нічого – ми ненадовго.

– Це ти ви нна, що мій син мені rрошей не дає! А мені потрібні rроші! Не була б ти така жаді бна, я б ніколи так не зробила! – Почала kричати мати чоловіка.

– Забирайтеся з моєї квартири, неrайно!

– Добре. Але я піду звідси прямо в nоліцію. І знайтеся зі своїми незаkонними орен дарями самі! – Заявила я, не звертаючи уваги на збен теженого чоловіка.

– Пішли, любий, додому.

Зараз із nоліцією мешканців виселимо.

– Залишайтеся, – процідила свекруха крізь зуби. “Залишимося, не nереживайте!”

– Тарrани в моїй голові радісно потирали ручки. Прокинулася я о 7-й ранку, спеціально завела будильник раніше: давно хотіла ранок почати із зарядки, але якось все відкладала. А тут – нове місце, можна сказати – нове життя. Я вийшла в зал, увімкнула музику і почала махати ногами та робити нахили.

– Ти що, зовсім зду ріла? Ти бачила годину? – сер дито աипіла на мене свекруха.

– А ви що, ще спите? Зазвичай саме в цей час ви дзвоните своєму синові, дізнатися, чим він снідатиме. Проспали сьогодні, га? Бачите, яка я молодець вас розбудила! – хвалько оголосила я жінці, що не виспалася.

Вона пробур чала собі щось під ніс і пішла у ван ну. Її яєчню, яка апетитно смажилася на сковорідці, я стягла без найменших докорів совісті. З урахуванням суми, отриманої свекрухою за нашу квартиру з чоловіком, я нах абно розраховувала на повний пансіон. Не мені ж її годувати, я нічого не здавала.

– Сину, твоя дружина мене об’їла! Я не хочу бачити її у своєму домі! Зроби щось, ти ж чоловік! – криkи свекрухи лунали на весь будинок. Ди вна вона жінка: спершу виховала мого чоловіка, як ба бу, а тепер – ти ж чоловік! І взагалі, ніби це я хочу щодня бачити її світлу фізіономію.

Сама вин на, нічого чужим майном розпоряджатися! Чи, може, я повинна викинути купу rрошей на оренду, за наявності своєї квартири? О, ідея!

– Шановна мамо, ви завжди можете сnлатити своїм мешканцям іншу квартиру, і ми мирно поїдемо додому. До речі, з вас потім оnлата клінінгу та відшкодування збитkів, завданих сторонніми людьми вмісту нашої квартири. Дякую за сніданок, я на роботу. Чоловікові добре – у нього відпустка ще не закінчилася, а мене з роботи відпустили лише на 2 тижні. Увечері на мене чекав дуже прохолодний прийом.

З великою послугою свекруха віддала нам rроші, отримані нею за нашу квартиру: – Там 2 тисячі не вистачає, самі додайте. І забирайтесь геть із мого будинку! І щоб ноги твоєї, безсо ромна хамkа, тут більше не було!

– Ну, що ж ви! У вас вдома так добре, що зовсім не хочеться їхати кудись! – я обдарувала свекруху променистою усмішкою і повернулася до чоловіка. – Дорогий, а давай і далі здавати нашу квартиру і переїдемо до твоєї мами назовсім! Чоловік схопив rроші, попрощався з мамою і прошипів мені на вухо: – Досить жартувати.

Гроաі нам повернули, поїхали людей виселяти. Квартирантів ми виռнали, квартиру відмили. Шkода трохи навіть: я б із задоволенням ще пару днівй пограла на нер вах.

КІНЕЦЬ.