Тетяна, мама Ганнусі, була хазяйською жінкою. Навіть занадто хазяйською.

Скільки себе пам’ятала Ганна, мамі завжди було ніколи.

То у неї прання, то прибирання, то на плиті готується перше, друге і десерт.

А якщо мама генеральне прибирання почне, то вся сімʼя з ранку до вечора тре, миє, протирає…

Мама завжди зайнята! Ганна не пам’ятала, щоб мати почитала їй книжку, розповіла казку на ніч. Уклавши доньку в ліжечко, мама йшла домивати посуд після вечері, або замочувати чергову білизну.

Останнім часом тато став часто затримуватися на роботі, а одного дня Ганна стала свідком сварки, яка сталася між батьками. Мама стала виговорювати татові, що його майже не буває вдома, а тато сердився і кричав:

-А що мені тут робити? У тебе ні на кого нема часу. В інших подивишся – і в кіно ходять, на природу виїжджають, Оленка он навіть з Іваном на рибалку їздить.

А що у нас? Прання, прибирання, компот! Я навіть у вихідні вдома не можу спокійно відпочити, бо у нас бачите генеральне прибирання, весь день будинок догори дригом!

-То я ж для вас стараюся! Щоб нагодовані були, сорочки тобі свіжі щодня, вдома щоб затишок!

-Таня, та я може й у вчорашній сорочці на роботу пішов би, аби побачити ту дівчину, на якій я одружився!

Згадай, яка ти була! Весела, жвава, а зараз що? Ти, крім тазиків і каструль, щось у житті ще пам’ятаєш?

Те, що донька у нас, їй увага матері потрібна! Я додому після роботи не хочу йти! Я розумію, що жінка має бути господинею, але не одними ж борщами та прибиранням людина живе, Таня!

А тебе я бачу тільки зі спини – то у ванній над тазиком, то на кухні біля плити. Ти спати не просто лягаєш, а від втоми, ти давно забула, що я чоловік, твій чоловік, якого ти колись любила!

Через місяць батько зібрав свої речі і пішов, сказавши наостанок:

-Мені здається, що я твою спину будь де впізнаю, а ось обличчя ні! Не можу я так більше, Таня! Вибач!

Тетяна не знала, що їй робити.

Ганна з мамою залишилися самі. Спочатку життя залишалося як колись, тільки тато не приходив увечері додому.

Але незабаром дівчинка помітила, що мама стала іншою, вже не так охоче займалася домашніми справами, а іноді протираючи пил, зупиниться, гляне на ганчірку і довго дивиться на неї, ніби не розуміючи, як і чому цей предмет опинився у неї в руках…

Ганна підростала, закінчила школу, вступила до інституту. Тетяна залишилася сама. Озирнувшись на всі боки, вона зрозуміла, що вона одна зовсім. Подруг у неї давно не було, чоловік пішов, донька навчається в іншому місті.

Тетяна розуміла, що дочка була рада своєму від’їзду. Про чоловіка вона знала мало, знала, що живе сам, працює.

Все частіше Тетяна згадувала слова чоловіка, які він сказав їй, коли йшов і одного разу, озирнувшись на своє життя, жінка не витримала і заплакала. Хоч як дивно, але ці сльози принесли їй полегшення.

Наступного ранку Тетяна вирішила почати нове життя. Чомусь їй захотілося сходити в парк, де вони познайомилися з Павлом. Вона зайшла в знайоме кафе і одразу побачила чоловіка, який сидів за їхнім улюбленим столиком. Це було дивовижно!

-Як ти, Павлику?

-Знаєш Таня, ніби й непогано! Все, як у всіх – робота, відпочинок, риболовля, а чогось все одно в житті не вистачає. Я ж тебе любив, ти сама знаєш, та що там казати! Я й зараз тебе люблю. Якщо чесно, багато разів хотів прийти, поговорити, може щось у нас і вийшло би, може змогли б знайти якийсь вихід, але потім, як згадаю твої генеральні прибирання, то все бажання розмовляти зникає.

-Та немає ніяких уже генеральних прибирань, Павлику. Я теж багато думала, що ти мені сказав, коли йшов. Я звикла так жити, моя мама так жила. Батько у нас ніколи не заперечував такого способу життя. Він приходив із роботи, сідав до телевізора, а мама крутилася – помити, зварити, подати, посуд помити.

Батька все влаштовувало, і я прийняла такий устрій сім’ї, як щось обов’язкове! Я думала, що чим більше я старатимуся, тим краще буде жити тобі і нашій доньці.

Це потім, залишившись одна, я вже зрозуміла, що доньці уваги не приділяла, тобі теж, а мої постійні прання з прибираннями нікому не були потрібні, тільки дратували всіх. Скільки часу я втратила, та що тепер, Павлику говорити!

Донька виросла, поїхала, я одна і, наскільки знаю, ти один, сім’ї немає. Ось знаєш, начебто прийду з роботи – нікого немає, ніхто не нервуватиме, хочеш прибирай, хочеш пери, що хочеш роби, а нічого не хочеться, ні до чого душа не лежить, нікому це не потрібно…

-Тетянко, а може, ще не все для нас закінчено? Може, дамо один одному ще один шанс? Чому ми самі? Напевно, кохання не пішло! Ми ж навіть на розлучення не подавали!

-Не знаю, Павлику! Я подумаю…

Минуло два дні. Рано-вранці пролунав дзвінок. Тетяна нікого не чекала, але відчинивши двері, застигла від подиву. На порозі стояв чоловік із величезним букетом квітів.

-Для “подумати” два дні вистачить?

Тетяна засміялася, а Павло з усмішкою дивився на свою кохану жінку, дружину, матір його дочки.

-Я взяв нам путівки на вихідні в Карпати. Відпочинемо, як раніше?

-Павлику я ж на лижах сто років не каталася!

-Ось і згадаємо молодість! Не бійся, рідна, я буду поряд!

Тетяну не довелося довго вмовляти. Вихідні пройшли чудово, шкода тільки, що швидко. Втомлені, але задоволені, вони поверталися додому. До свого спільного будинку! Через кілька днів зателефонувала донька.

-Мамо, я скоро приїду, сесію здала, скучила!

-Ганнусю, у мене для тебе є новини… Ми з татом… – Тетяна не встигла договорити.

Вона почула, що заплакала дочка.

-Не треба, доню, все добре!

-Мамо, я така рада за вас, за тебе! Я вас дуже люблю!

-Ти пробач мені, доню, мені так багато треба тобі сказати. Я жила…

-Мамо, ти жила так, як вважала за потрібне. Ми всі винні! Ми просто розбіглися в різні боки, ми тебе залишили одну, а треба було просто поговорити, всім разом, про все! А зараз я дуже рада за вас! Я скоро приїду, і ми поговоримо про все. Я люблю тебе, мамо!