Моя подруга Світлана стала моїм начальником – відтоді наші стосунки змінилися. А нещодавно я дізналася, що Світлана насправді не є такою, як здається. То ж я думаю, чи варто нещиру людину вважати своєю подругою

Світлана була моєю подругою з дитинства. Я завжди думала, що така дружба – найміцніша. Але ми виросли і я зараз розумію, що життя таки вносить свої корективи. То ж я тепер навіть не знаю, чи хочу і надалі підтримувати з Світланою дружні відносини.

Ми з нею подружилися ще в дитячому садочку. Одного разу, на новорічному ранку Світлана початку декламувати вірш і забула слова. За кілька секунд до того, як вона запнулася, я, немов передбачила це.

Тому, коли ситуація сталася, моя готовність підстрахувати цю дівчинку була на сто відсотків. Думаю, що ніхто не помітив її замішання і зовсім невеликої паузи між тим, як вона закінчила, а я продовжила. Вона на мене подивилася з вдячністю. Після цього випадку, ми подружилися.

У старших класах, на шкільній дискотеці, я розмовляла з Світланою і іншими дівчатами. У всіх був гарний настрій. Заграла повільна композиція і я побачила, що хлопець, в якого була закохана Світлана, запрошував мене потанцювати. Я відмовилася ввічливо, але рішуче. Подрузі було неприємно, що він підійшов до мене, а не до неї. Але те, що я не відповіла йому згодою, їй принесло полегшення. І вона подивилася на мене з вдячністю.

В університеті я першою вискочила заміж. Одного разу на Новий рік ми з чоловіком запросили Світлану поїхати з нами до його друзів. Я не могла залишити її на самоті зустрічати таке свято. Там вона познайомилася з Володимиром. Він їй дуже сподобався. Коли він зголосився її проводжати, Світлана подивилася на мене з вдячністю. У них все склалося добре, і з нашої легкої руки Світлана і Володимир теж одружилися.

А потім вийшло так, що на роботі Світлана стала моїм керівником. Вона постійно користувалася тим, що я готова була їй допомагати. Вона приходила на роботу пізніше, йшла раніше. Вона мене просила, як людину більш комунікабельну, проводити багато зустрічей з клієнтами від її імені, адже друзі повинні страхувати один одного. Я завжди їй допомагала, жодного разу не відмовила.

Якось Світлани не було на місці, і я взяла аванс одного клієнта з собою додому. Коли увійшла в квартиру, виклала конверт з грошима на комод у вітальні. Потім була вечеря, чоловік розповідав смішну історію, ми з донькою сміялися. Вранці я прийшла на роботу і згадала про гроші.

Сказала про це Світлані, вона попросила зараз же привезти їх їй. Я поїхала додому, перерила все! Не знайшла! Я засмутилася! Сума становила мій оклад за пів року. Коли я повернулася без грошей, Світлана подивилася строго на мене і сказала, що треба буде повідомити керівництву.

Я їй пояснила, що ми з чоловіком позичимо гроші у когось. Просто мені потрібно трохи часу. Запитала, до речі, може вона мені допоможе. Але Світлана відповіла, що зайвих грошей у неї нема, бо у неї все чітко розподілено. Я поставилася з розумінням, так дійсно буває!

Але мені дуже пощастило – через кілька днів я знайшла ці гроші. Вони як були в конверті, так в ньому і лежали, тільки завалилися за комод. Задоволена, дзвоню Світлані, повідомляю про знахідку, запрошую до себе відзначити радість! Вона прийшла, але сиділа весь вечір якась дуже сумна.

Я її запитала, що у неї з настроєм? Вона відповіла, що не бачить приводу для свята. І взагалі це несправедливо, що мені завжди щастить, а їй ні! Я була дуже здивована такою її відвертістю. Виявляється, весь цей час вона мені заздрила. І це при тому, що більшу частину її роботи робила за неї я, просто так, за дякую.

Я думаю, що дружба – це коли є бажання розділити з другом хвилини радості, а у важкий момент підтримати наскільки вийде! Але якщо близька людина тебе вважає негідним удачі, і постійно заздрить тобі, то я не знаю, чи варто і далі  дружити з такою людиною. Думаю, що Світлана давно перестала бути моєю подругою…

КІНЕЦЬ.