Ми з чоловіком давно живемо самі, вже пенсіонери, але маємо на життя ще багато планів. Живемо ми в селі, у власному будинку, і хотіли б зробити вдома капітальний ремонт.

Чоловік мій в свій час їздив за кордон на заробітки і ми за ці гроші купили нашій єдиній доньці квартиру. Тоді ми спромоглися лише на однокімнатну, подумали, що з часом молодята самі собі зароблять на щось краще.

А решту грошей ми собі відклали, щоб мати на старість, адже на пенсії особливих доходів немає, і доводиться або у дітей просити, або обходитися тим, що є.

Сума у нас є відкладена чимала, на двокімнатну квартиру точно вистачить. Та ми планували частину коштів на ремонт свого будинку використати, а решту витрачати собі потрохи.

Моя донька не знала, що у нас з чоловіком є відкладена кругленька сума грошей. Ми багато років тримали це в таємниці. Але зараз у Олени важкий період в житті, і я стала просити чоловіка, щоб він погодився віддати наші збереження доньці, але він вважає це поганою ідеєю.

Сім’я доньки зросла до 4-х людей, і зараз вони просто не поміщаються в одній кімнаті. Тому донька з зятем вирішили брати більше житло, але їм не вистачає грошей.

Зять зараз за кордон на заробітки поїхати не може, і виходить так, що треба Олені їхати.

Прийшла донька до мене, розповідає, що вона розраховується з роботи і їде в Італію, там її знайома вже й роботу їй знайшла.

Олена підрахувала, що за 3-4 роки вона з завданням справиться.

Я як це почула, аж руками всплеснула:

– А дітей своїх на кого збираєшся залишити? – питаю.

– На чоловіка, – спокійно відповідає Олена.

Мені це дуже не подобається, внучкам моїм 17 і 15 років, їм мама зараз як ніколи потрібна. Тому я проти, щоб донька моя їхала за кордон.

Кажу чоловікові – давай віддамо дітям наші гроші, а він вперся, і не хоче. Каже, що у зятя було достатньо багато часу, щоб щось собі заробити.

Може, чоловік і має рацію, але ж не можна так, адже це – наша рідна донька, а гроші у нас є. Якби не було, то була б інша справа.

Я думаю, що без дозволу чоловіка віддам своїй доньці ці гроші, а там вже – будь що буде.

А як би ви вчинили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.