Моя донька із чоловіком живуть зі мною. Попросила додавати грошей на їжу, їхня відповідь мене шокувала – Мамо, якщо ми щось оплачуватимемо, ми ніколи на квартиру не зберемо. Невже так складно зрозуміти, що ми з тобою живемо лише тому, що хочемо швидко накопичити на квартиру, а так би ми давно вже свій кут орендували

Нещодавно моя єдина дочка вийшла заміж. Для мене це, звичайно, було несподівано, я таки сподівалася, що вона погуляє довше. Але якщо люблять один одного по-справжньому, я не проти.

Її хлопець, зараз чоловік, мені сподобався, досить розумний юнак, і мені здається, що почуття між ними справжні. Хлопець працює, багато часу проводить на роботі, гадаю, і заробляє добре. Та й взагалі збоку видно, що моя дочка з ним щаслива, а це для мене найголовніше.

Я вже на пенсії, хоч продовжую працювати. Працювати треба, на одну пенсію було б дуже важко жити. Тож у мене були невеликі накопичення, і я, звичайно ж, допомогла молодим грошима. Вони були щасливі, весілля зробили як вони хотіли.

Ставши чоловіком та дружиною, молоді переїхали до мене. Дочка запитала у мене дозвіл на те, щоби пожити в нашій квартирі. Молоді вирішили одразу збирати на своє житло.

Щиро кажучи, почувши ці слова, я навіть зраділа. Звичайно, хочеться жити у своєму власному будинку, перешкоджати цьому я точно не могла.

Моя дочка і зять працюють, працюють багато, тому я подумала, що на квартиру зберуть теж швидко, хоча навіть якщо довго, то теж нічого страшного, що мені робити одній у квартирі? У мене двокімнатна квартира, де ми завжди жили з дочкою, з чоловіком розлучилися дуже давно.

Так діти заїхали до квартири та почали ми разом жити. Мені все ж не так нудно, бо я взагалі не уявляла свого життя без дочки. Правда це виявилося не зовсім те життя, про яке я мріяла. Але про все послідовно.

Перші кілька місяців я не звертала увагу на те, що вони нічого не купують додому. Я якось у магазин заходила і брала все, що мені потрібно для вечері, готувала все одно тільки я.

Сказати про те, що потрібно якісь продукти купити дітям, у мене язик не повертався, тож тягла все на собі. У мене є дача на краю міста. Я влітку переважно там жила і звідти ж на роботу їздила. Ну а що, молодим хочеться побути разом, я все розумію.

Бувало, що місяцями не з’являлася у квартирі, за овочами та фруктами вони самі приїжджали. Ну а коли почалися дощі й на дачі стало бридко і гидко, я вирішила повернутися додому, тоді все і почалося…

Звичайно, я готувала на всю сім’ю, напевно, це дивно виглядало б, якби я готувала тільки собі.

Наварю велику каструлю супу, а діти їдять із задоволенням. Мені в принципі готувати завжди подобалося, я їм і рибу, і м’ясо. А потім розумію, що грошей у мене зовсім не залишається, це добре, що город свій та овочі купувати не доводиться. А з іншого боку, вони на городі мені навіть не допомагали.

Загалом за зиму всі мої грошові накопичення пішли на їжу. Три людини це не одна, тут готувати доводиться багато.

Почала я міркувати про те, що, напевно, настав час поговорити з дочкою, щоб вони хоч щось із їжі купували або, наприклад, оплачували комунальні платежі по квартирі, бо, коли прийшла зима, мені одній стало дуже важко за все платити та й ще годувати сім’ю.

Однак, я знову і знову відкладала цю розмову, ну незручно якось рідній дочці говорити, щоби продукти вона купувала. Почала просто десь економити, то курки менше в суп додам, другі страви перестали бути розкішними. Однак, як би я не заощаджувала, грошей від цього більше не ставало.

Діти єдине, що купували це хліб, іноді майонез. І то з таким обличчям дочка мені віддавала куплене, що в мене одразу з’являлася думка повернути їй гроші. Молодята навіть не помітили, що суп став рідким, що м’яса в ньому менше стало. Їдять та хлібом заїдають.

Мовчала я до останнього, але, як завжди, з нового року підвищилися ціни та сплативши чергову квитанцію я зрозуміла, що залишилося у мене всього 1000 гривень, а до зарплати ще дуже далеко.

Саме в той момент я і вирішила, що відкладати цю розмову більше не можна, подзвонила своїй дочці, попросила її прийти з роботи раніше. Хотілося поговорити без зятя, таки він мені чужа людина. Моя донька дуже здивувалася, але прийшла вчасно.

І сказала я їй, що було б непогано, якби вони хоч щось із їжі додому купували або комунальні платежі сплачували, що важко мені одній, ну відповідь мене просто вбила.

– Мамо, якщо ми щось оплачуватимемо, ми ніколи на квартиру не зберемо. Невже так складно зрозуміти, що ми з тобою живемо лише тому, що хочемо швидко накопичити на квартиру, а так би ми давно вже свій кут орендували.

Було видно, що моя дочка здивована, що я порушила цю тему, але, мені здається, зрозуміти мене можна.

Я посоромилася продовжувати цю розмову, погодилася з донькою і вирішила нічого не міняти. Не знаю, можливо треба було говорити далі, домовитися про щось, але мені стало якось соромно просити грошей у своєї дочки. Нехай своє життя облаштовують, а я потерплю.

КІНЕЦЬ.