Зараз я вже успішна заміжня жінка, виховую двох дітей, але от дитинство в мене викликає сумні спогади.

Мама одружилася з батьком через те, що була вагітна мною. Через декілька років вона народила ще одну доньку – Таню, яка, на відмінну від мене, була довгоочікуваною та бажаною.

От до Тані батьки ставилися тепло, дарували їй усю свою любов, а я в цей час почувалася самотньою та нікому не потрібною. Чим дорослішою я ставала, тим більше розуміла, що батьки люблять Таню, а на мене їм просто байдуже. Весь свій вільний час вони проводили з сестрою – водили її на секції, робили разом уроки…

Вже в дорослому віці всі родичі захоплювалися лише Танею – вона дуже красива дівчина, закінчила школу на золоту медаль, вступила в престижний університет. Батьки купляли їм стильні речі, а мені давали кошти в тому випадку, якщо не витрачали все на Таню.

Переїхала я від батьків в двадцять років в інше місто, адже така несправедливість лише дратувала. Орендувала квартиру й пішла на роботу.

Матір телефонувала мені раз в тиждень, щоб переконатися чи все добре, а потім розповідала про свою кохану Таню. На цьому я переважно припиняла нашу розмову. Згодом я познайомилася з чоловіком й ми одружилися.

На той період я вже практично не спілкувалася з батьками, вони ображалися на мене через те, що я не хотіла слухати постійні вихваляння успіхів сестри. Пройшло декілька років, я вже сама виховую двох синів. Бабуся привітала мене з народженням сина, запрошувала я їх на день народження онуків, але родина так і не з’явилася.

Зараз з чоловіком наші справи пішли в гору, діти ходять в садок, а ми разом займаємося власним бізнесом. Придбали простору квартиру, а стару здаємо в оренду. І чоловік, і я маємо власні автівки, на море їдемо за кордон – і коли про це дізналася матір, то одразу з’явилася в моєму житті.

Як виявилося, батько занедужав і йому потрібні були кошти. Звичайно, я стала допомагати з лікуванням. Сестра Таня заміж так і не вийшла – не знайшла достойного чоловіка.  Коли я приїхала в черговий раз в село, то мама стала мене дорікати в тому, що я недостатньо їм допомагаю. А я сказала, що Таня теж їхня дочка і вона повинна доглядати батьків нарівні зі мною.

Матір тоді мене просто облаяла, що мене дуже образило. Я не розумію, чому повинна їх всіх тягнути, ще й Тані допомагати, адже вона, бідненька, не може знайти хорошу роботу, а за декілька тисяч працювати не піде.

Я з двадцяти років забезпечувала себе сама, мені батьки не дали ні житла, ні хорошої освіти, на все змушена заробляти сама. Всі ці роки їм було байдуже, де я, з ким я, навіть онуків не хотіли бачили. В мене дуже багато образ на сім’ю і вважаю, що вони повинні попросити в мене вибачення.

Я більше в село не поїду, лікування батька взяла на себе, самостійно купляю препарати, оплачую процедури, а от на свої розваги нехай Таня заробляє сама. Я ж навіть не впевнена, куди вони дівали ті гроші, що я раніше передавала, не думаю, що нова норкова шуба в сестри з’явилася з маминою зарплати.

Чи варто головній героїні пробачити сім’ю? 

КІНЕЦЬ.