Прочитала тут сповідь щасливої мами, і хочеться сказати, що щастя триває поки що діти маленькі. Може, не у всіх виникають проблеми у відносинах із дорослими дітьми, але впевнена, що у багатьох.

Але хочу розповісти про себе та своїх дочок-близнючок – Олю та Наталю, яким цього року виповнилося по 22 роки. Живуть вони з нами, обидві незаміжні, працюють.

Але які вони різні! Я завжди думала, що близнюки не лише одягнені однаково, а й характерами схожі, але переконалася на своїх дітях, що це зовсім не так.

Оля завжди була спокійна, на відміну від Наташі, яка до року не давала нікому спокою. Так було і коли дівчата пішли до школи.

Оля вчилася добре, на Наташу постійно скаржились усі вчителі, вона була грубою не лише з однокласниками, а й із учителями. Наші з чоловіком розмови не мали жодної дії, дочка нікого не слухала, із сестрою часто доходило до сварок.

Нам усі говорили, що вона переросте і поводитиметься по-іншому. Але цього не сталося, зараз та сама картина.

Наталя завжди всім незадоволена, робить так, як їй зручно, не зважаючи ні на кого в сім’ї. Я не знаю, чому так сталося.

Я розумію, що в тих сім’ях, у яких молодші діти розпещені, але ми ж своїх виховували однаково? Оля збирається жити з хлопцем окремо, хоча узаконювати стосунки він поки що не поспішає.

Я спочатку була проти, але зрозуміла, що їй набридла така ситуація вдома, що вона з радістю піде. Може, не можна так говорити про своїх рідних дітей, але я мрію, коли і Наташа житиме окремо, і ми нарешті зможемо залишитися одні.

Але з таким характером, як у дочки, складно їй знайти собі чоловіка. Переймаюся, що вона завжди буде з нами жити.

КІНЕЦЬ.