Одружилася я в 27 років, для мого чоловіка  це був другий шлюб, першої дружини не стало через нещасний випадок. На розписку його батько не прийшов, взагалі не хотів зі мною знайомитися, а матір померла вже давно.

Я не розуміла, чому батько чоловіка не приймає мене, але вирішила не пхати свого носа. Через рік спокійного сімейного життя, я дізналася, що при надії. У нас народився син, чоловік не одноразово говорив, що він дуже схожий на його тата.

Одного дня я запропонувала чоловікові навідатися в рідне село й нарешті провідати батька, не знаю, які у них конфлікти були до цього, але так не може тривати завжди. Коли сину виповнився рік ми зібралися, придбали гостині, подарунки й поїхали до свекра показати спадкоємця. Хатина була гарненька, хоча і стара, на подвір’ї – чисто прибрано. Ми відкрили браму й зайшли всередину. З порога нас зустрів свекор, спершу не йшов на контакт.

Згодом все стало зрозуміло. Я дуже здивувалася, коли він сказав, що у мого чоловіка є дочка, якій вже 17 років. Мені він говорив, що дітей у нього немає, аліментu, за словами свекра, він їй не платив. Каже, що тягнув дівчинку один, бо її мати померла, коли дівчинці було 3 місяці.

Він тоді сказав, що не хоче нас бачити й взагалі прогнав. Через декілька місяців ми дізналися про заповіт свекра. Виходить так, що цей будинок переходить тільки дочки чоловіка.

Я запропонувала розділити будинок навпіл між онуками, так він нас вигнав і сказав, що вони з бабусею домоглися взяти опікунство над нею, а сина не хоче знати, тому що він хотів дівчинку залишити в дитбудинку і зовсім не згадував про дитину. Донька мого чоловіка також гостра на язик –  сказала у неї нікого брата немає, і що він їй ніхто.

Село одразу за містом, автомобіль у нас є, я не проти проживати в тому будинку, хочеться відчути себе господинею, адже вже довгий час орендуємо житло. І не знати чи взагалі придбаємо собі власне, якщо й далі будемо платити ща оренду.

Чому така несправедливість?

КІНЕЦЬ.