Все почалося з моменту, коли Віра та Максим почали жити разом. З перших днів спільного життя Віра намагалася готувати, але її вміння залишало бажати кращого.

І щоразу, коли в їхньому будинку збиралися родичі, за столом піднімалася глузлива мова про її кулінарні «досягнення».

На чергове сімейне свято свекруха Віри, Тетяна, не втрималася: «Максим, як ти можеш їсти ці напівфабрикати? Адже я щодня готувала для тебе домашні страви!»

Максим завжди намагався не вступати в суперечки, але цього разу він не міг залишитись байдужим. «Мамо, — почав він з усмішкою, — коли я вибирав собі дружину, я не шукав кухаря.

Я шукав добру, люблячу людину, яка зробить моє життя щасливим. І я знайшов таку людину в особі Віри.» Віра, намагаючись приховати сльози, дивилася на свого чоловіка з вдячністю в очах.

Тетяна, не чекаючи такого повороту, на мить втратила мову. Після короткої паузи вона сказала: «Я просто хочу, щоб мій син був щасливий.» «І я щасливий, мамо, — відповів Максим, обійнявши Віру, — щодня поряд із цією чудовою жінкою». Та атмосфера напруженості,

що витала у кімнаті, миттєво зникла. Родичі, навіть найзлісніші критики, зрозуміли, що любов і взаєморозуміння між подружжям набагато важливіше за будь-які кулінарні таланти.

З того дня родичі не засуджували Віру за її невміння готувати. Вони почали цінувати та поважати її за її доброту, теплоту та любов до Максима.

Тетяна навіть запропонувала Вірі провести кілька днів разом на кухні, щоби поділитися своїми секретами. Але, як говорив Максим, головне — це те, що кохання та підтримка ніколи їх не залишали.

КІНЕЦЬ.