Я не маю в сім’ї такої трагедії, як гулянки чи зради, але від цього не легше. Заміжня я три роки, і всі три роки хочу розлучитися.

Чоловік виявився зовсім не тією людиною, за яку себе видавав. Йшла від нього на якийсь час, потім дізналася що чекаю дитину, повернулася до нього (він три місяці мене слізно благав повернутися).

Сама я росла без батька, його не стало, коли мені було 9 років, тому до шлюбу ставлюся дуже і дуже серйозно, хочу щоб мій малюк зростав у повній сім’ї та достатку. Тепер про чоловіка.

Проблема в тому, що він дуже жадібний. Чоловік жадібний на почуття, на емоції, на співчуття і, звичайно, на гроші. Коли була в декреті, мучилася сильно, грошей не давав, купував щось важко, переважно гроші на витрати давала мені мама.

Нині я вийшла на роботу, але зарплата невелика. Чоловік повністю припинив моє утримання і списав на мене більшу частину витрат за дитину, хоча він заробляє дуже добре. У нього хороша квартира, хороша машина, речі, аксесуари, а дитину не може одягнути, доводиться мені накопичувати зарплатню, щоб купити дитині щось.

Якщо щось він і купить, то тільки в борг, аж до печива чи шоколадки. Все записується і наприкінці місяця виставляє мені список моїх боргів за мене та дитину, які я маю повернути до останньої копійки.

З боку чоловіка немає жодних знаків уваги в мій бік, подарунки тільки ледь-ледь на день народження та на 8 березня у вигляді недорогих квітів. По господарству все на мені — дитина, готування, прасування, прибирання, прання, гуляти з дитиною, лікувати її, підклеїти шпалери тощо.

Він приходить із роботи, їсть і лягає спати. Інтимне життя у нас перебуває в жалюгідному стані, 2 рази на місяць і тільки щоб зняти його напруження, мої бажання особливо не враховуються.

Про мене він зовсім не дбає, є машина, але на роботу мене не возить, добираюся сама. Часто дуже у нього бувають спалахи гніву через дрібниці, починає на всіх кричати і лаятися за те, що у нього батарейка, наприклад, сіла.

Живемо як квартиранти. Причина, що я не можу наважитися піти в тому, що я не хочу стати тягарем мамі, хочу, щоб дитина росла з батьком (син його дуже любить), у чоловіка хороший заробіток, і він зможе в майбутньому дати хорошу освіту сину та матеріальну базу.

Але я, як жінка вже задихаюсь, немає щастя жіночого та сильного чоловічого плеча. Живу як дама у віці, нікуди не ходжу, подруг майже не залишилося, тому що через побут ні на що немає часу, хоча мені всього 26 років, я молода, струнка і справді гарна.

Як мені наважитися піти і чи йти з огляду на те, що він ніколи не зміниться? Зовсім не знаю, що далі робити.

КІНЕЦЬ.