Ользі Іванівні Марина не сподобалася відразу. Син привів цю дівку (як вона відразу ж назвала Марину) явно їй, матері, на зло.

Адже казала ж вона йому: придивись до Світланки, дочки Мирослава Миколайовича. Чим не пара? А головне – батьки в неї якісь! Батько – доктор наук, мати в університеті викладає.

Так ні, не послухався. І тепер вони з батьком, корінні кияни в третьому поколінні, повинні терпіти цю дівчину, яка приїхала з якогось села.

Коли Володя, привів дівчину, знайомитися, Ольга Іванівна влаштувала йому сварку.

– Чому саме ця? І що відразу за заяву – одружуся! Вона що, вагітна?

– Мамо, ну, заспокойся вже. Марина не вагітна, поки що. Просто я її люблю і хочу, щоб вона стала моєю дружиною!

– А про нас з батьком ти подумав? – Ольга Іванівна наполягала на своєму.

– А що з вами не так? Начебто живі-здорові?

Мама хлопця, зрозумівши, що розмову продовжувати безглуздо, пішла до своєї кімнати, але всім виглядом дала зрозуміти, що Володимир – невдячний син, що вони готові для нього гори згорнути, а він…

Загалом нормальної розмови не вийшло.

Володя насправді закохався у Марину з першого погляду. Дивно, але раніше він вважав, що таке просто неможливо, і ось.

Зустрілися вони на зупинці. Разом у натовпі чекали на автобус і зовсім не звертали один на одного жодної уваги. І тільки коли підійшла потрібна маршрутка, вийшло, що якийсь нахаба неввічливо відштовхнув Марину і кинувся до дверей. Від несподіванки дівчина не втрималася на ногах і обов’язково опинилася б в калюжі, якби не Володя. Він спритно підхопив під лікоть симпатичну, як пізніше з’ясувалося, незнайомку, не давши їй впасти.

Такий довгоочікуваний автобус пішов без двох пасажирів, а вони не могли більше відірватися один від одного.

– А давайте на таксі поїдемо! Тільки цур я плачу!

– А давайте, – засміялася Марина.

Роман продовжився, закрутився і завирував, і фаза цукерково-букетного періоду за кілька місяців перейшла в пропозицію руки та серця. І все було добре до знайомства з батьками.

Так, Марина приїхала «підкорювати столицю» із Волині. І їй це, слід сказати, вдалося. Карабкалася, але не здавалася. Університет, напівголодне студентство, потім був пошук роботи. Натомість зараз вона дипломований фахівець із перспективою просування карʼєрними сходами. Своя квартира, щоправда, у не найпрестижнішому районі та в іпотеці. І найголовніше. Що засмутило батьків молодої людини. Марина була старша за Володю на три роки.

– Подумаєш, деякі відомі люди за дружину тих, хто на тридцять років узяли, і нічого, живуть!

Ольга Іванівна у відповідь на цю заяву сина вкотре схопилася за серце.

Зрозумівши, що підтримки від батьків та благословення він не отримає, через кілька місяців Володя переїхав до Марини.

Весілля як такого не було. Тихо розписалися, запросивши на вечерю найвідданіших друзів, і зажили собі щасливо.

А ще щасливішим Володимир став після того, як Марина оголосила чоловікові, що чекає на дитину.

Тоді він був готовий обійняти весь світ. Дитина! Його дитина! Від коханої жінки!

Ця новина була просто зобов’язана примирити їх із матір’ю.

Однак Ольга Іванівна, дізнавшись, що скоро стане бабусею, ще більше обурилася.

– Мало того, що одружився проти волі батьків, – плакалася вона всім друзям і знайомим, – так ще й дитині не відомо від кого на себе звалити хоче!

А коли Марина благополучно народила сина, новоспечена бабуся таки з’явилася подивитися на онука.

Щоправда, її візит перетворився швидше на огляд. Вона оглянула «хороми» молодих, пройшлася квартирою, а потім заявила, щоб їй показали дитину.

– Ти хіба не бачиш, – єхидно сказала вона, уважно розглянувши Івана. – Що він – не наш!

– Мам, ну як ти так можеш говорити, – Володя ледве стримувався. – По-перше, Івану ще місяця немає, немовлята дуже швидко змінюються, а по-друге, Марина теж якимось чином брала участь у його народженні. Не обов’язково син повинен бути схожим на батька!

– Загалом, – нітрохи не соромлячись Марини – заявила свекруха. – Я б на твоєму місці зробила тест, про всяк випадок.

З цими словами вона круто розвернулась і, гордо піднявши голову, вийшла з квартири сина та невістки.

Чомусь слова матері міцно запали в душу Володі. Він так і сяк придивлявся до сина. І справді, не схожий! І взагалі… А раптом? А якщо?

– Мамо, а де цей тест роблять?

– Ти все-таки наважився! Говорила я тобі! – Ольга Іванівна тріумфувала. Вона була щаслива, що посіяла тінь сумніву в душу своєї дитини. А вона вже все зробить так, щоб розвести Володю з ненависною Мариною.

– Це як розуміти? – вигукнув Володимир.

Не роззувавшись, ступив прямо в кімнату і засунув під ніс жінки якісь папери, проштамповані кількома печатками.

– Що це? – Здивувалася Марина. – І не сварися, син спить!

– Твій син! – Ще голосніше вигукну Володя. – Тільки твій, не мій! Дивись, що тут написано!

Справді, у висновку, який тремтячими руками простяг їй чоловік, чорним по білому було виведено: можливість батьківства = 0% – батьківство виключено.

Потім, голосно гримнувши дверима і заявивши, що подає на розлучення і ноги його в цьому будинку більше не буде, вилетів з квартири, залишивши здивовану Марину одну з сином на руках.

Жінка сама подала на розлучення. Володя одразу підписав усі папери і не став перешкоджати розриву стосунків. До того ж суд, враховуючи результати тесту, одразу прийняв сторону батька. Їх розвели без зайвої бюрократії, затягування процесу спроб примирення.

Правда, Марина ніяк не могла зрозуміти, як таке могло статися, адже вона завжди була вірна чоловікові. Проте їй було не до того. Син ріс, нездужав, розвивався, потребував постійної уваги.

Того дня Володимир повернувся додому раніше запланованого. Йому було зле, і він вирішив, що просто відлежиться.

Кинувши ключі на тумбочку в коридорі, почав розшнуровувати черевики, як раптом почув голосний голос матері, що долинав з кухні.

– Оленко, у нас все чудово. Ще трохи, і Світланка буде прилаштована. Володя стільки часу вже один, куди він подінеться від вашої розумниці та красуні! Адже погодься, спритно я тоді провернула цю справу з тестом!

– Мамо, яким тестом?! – Володя на порозі з’явився так раптово, що Ольга Іванівна здригнулася.

– Синочку, ти все неправильно зрозумів!

– Все я зрозумів! Ось тільки Марина зараз зрозуміє чи ні?

Природно, жінка поки що все ще образиться на чоловіка, і як він не намагається довести, що це витівки його матері, Марини взяла паузу і думає, чи пробачити їй Володимира.

Але, швидше за все, візьме його назад. Все-таки дитині потрібний батько.