Марина бігла по полю червоних маків, широко розкинувши руки, назустріч лагідному вітерцю та яскравому сонечку.

Раптом загриміло, небо стало темним, і маки різко потемніли.

Жінка зупинилася і навіть уві сні відчула, як їй стало важко на душі…

…Марина прокинулася, але відчуття якоїсь прикрості від сну залишилося.

Дівчина полежала трохи в ліжку, думаючи, до чого б це все їй приснилося?

Взагалі червоні маки сняться до кохання, до радісної події, а от чорні до чого?

Треба подивитись значення сну…

Тільки вона взяла у руки телефон, як раптом він задзвенів – будильник!

Настав час вставати, а то запізниться на роботу, начальник на неї останнім часом і так скоса поглядає…

Марина побігла у ванну, на ходу увімкнула чайник. Коли вона пила каву, то вирішила таки почитати швиденько про свій сон, але не встигла.

Подзвонила її подруга й колега по роботі Люда. Вона запитала, чи немає в неї випадково зайвої туші, хоча знала що є, бо Марина днями отримала замовлення з косметикою…

– Гаразд, принесу тобі туш, – сказала Марина.

– Маринко, ти справжня подруга! – зраділа Люда.

Ось і настав час їхати. І знову Марина не встигла подивитися значення свого дивного і неприємного сну.

– Гаразд. – подумала вона. – В обідню перерву гляну.

Хоч вона й поспішала, але на роботу Марина все одно запізнилася на п’ять хвилин. І таки отримала догану від начальника.

Потім ближче до обіду той запитав її про звіт, який ще не був готовий.

Марина сказала, що завтра здасть.

І тут начальник, прямо на весь відділ, несподівано вигукнув:

– Слухай, Микитенко, ти взагалі вмієш хоч щось робити нормально?!

Ось усі встигають свою роботу зробити, а ти одна – ні!

Все-таки причепився… – подумала Марина. – Це він мене так не злюбив через те, що я на новій програмі краще за нього тоді розібралася. І при всіх це сказала… Недолуга, треба було наодинці все пояснити. Хай би він героєм дня був! Ох, влаштує він ще мені. Ну та гаразд, піду спокійно пообідаю в кафе…

Людей в кафе було повно. Залишилося тільки одне вільне місце поряд з якоюсь жінкою – справжньою пані.

Вона була у строгому жакеті чорного кольору та фіолетово-чорному маленькому капелюшку. На губах – матова червона губна помада.

Марина запитала, чи вільно поряд з нею? Жінка велично кивнула і промовила:

– Сідайте. Обід, діло святе. Смачного.

Сама ж вона їла круасан, запиваючи його кавою з маленької філіжанки.

Марина вдячно кивнула і почала без апетиту їсти, майже не помічаючи смаку.

– Ви, вибачте, чимось стурбовані? – запитала незнайомка. – Ви ж не пережовуєте навіть добре, а їжею треба насолоджуватися.

Марина подумки закотила очі – ось співрозмовниці їй ще й не вистачало, ніби без її нотації, вона б і не поїла.

– Ні, ви мене, звичайно вибачте, просто у вас задумливо-відчужений погляд, от я й подумала, що сон вам дуже настрій зіпсував.

Так, чорні маки уві сні це серйозно… Зараз ви біжите життям, маючи все – роботу, радість, любов, добробут.

Але незабаром все закінчиться, і ви увійдете в чорну смугу свого життя…

Та не переживайте – вона теж закінчиться, коли знову на шляху вам трапляться червоні маки.

Тільки вони будуть уже наяву, а не уві сні. Все відбуватиметься швидко, як по маслу, буквально за кілька днів ви відновитеся.

Усього вам хорошого, я думаю, що ви впораєтеся з майбутніми бідами, життєвої сили вам вистачає!

Марина з перших слів жінки мало не поперхнулася, а потім просто сиділа і слухала.

Коли таємнича незнайомка пішла, тільки потім Марина ніби отямилася.

– Що це було? Сон наяву, чи його продовження? – вголос спитала вона сама себе.

Марина озирнулася, але несподіваної тлумачниці її сну вже не було.

Марина знизала плечима, доїла обід, вирішивши перед цим – що буде, те буде, від цього не втечеш, і пішла на роботу.

І ось тут її чекав перший сюрприз – прийшов наказ на скорочення.

Її прізвище було в ньому під другим номером…

Начальник зачитав його, прямо смакуючи кожну букву.

Марина засмутилася, але не настільки, бо після слів несподіваної сусідки по столу в кафе, якось внутрішньо зібралася і була готова до будь-яких несподіванок.

Марина чомусь їй повірила.

Вона зібрала свої речі в коробку, попрощалася з дівчатами і пішла.

Виявилося, що скорочення, це були квіточки, бо вночі їй зателефонувала мама і плачучи розповіла про те, що батько дуже заслаб, а вона їй дзвонить з лікарні.

Марина зібралася і поїхала на околицю міста, де знаходилася районна лікарня.

Коли вона зайшла в палату, заплакана і якась одразу постаріла мати кинулася їй назустріч, обійняла дочку і знову заплакала.

Вони з батьком дуже любили один одного, і вона не з чуток знала, що таке щаслива родина.

Тому й не поспішала виходити заміж за першого зустрічного, сподіваючись, що призначений долею чоловік обов’язково знайде її, або вона його.

…Потяглися важкі дні, вони з мамою по черзі чергували біля батька в лікарні.

Його лікував молодий лікар, Євген Миколайович, дуже грамотний та компетентний. Мама спочатку хотіла когось старшого, але потім зрозуміла, що він дуже добре справляється.

Євген Миколайович за день приходив до батька в палату кілька разів.

І ось через місяць, коли Марина прийшла змінити маму, її перехопив у палати лікар, він порадив забрати тата додому. І сказав, що він заїжджатиме, відвідуватиме батька.

Марина злякано на нього подивилася:

– Його скоро не стане?

– Ні, він мені поскаржився, що йому тут недобре, бо вас від життя відволікає, ви з мамою втомилися. Дуже просився додому, сказав, якщо йому судилося пожити, то тільки там, а не в лікарні. Давайте спробуємо…

Увечері батько вже був дома і справді навіть повеселішав.

Марина поцілувала батька, вибачилася й поїхала додому.

Вчора в неї зірвало кран на кухні, сантехнік перекрив воду, сказав, треба купити новий змішувач.

А три дні тому й лампочки дві перегоріли.

Отже, спочатку в магазин! Добре, що є невеликий запас грошей, але й він, завдяки всім побутовим негараздам, закінчується.

Треба було усувати наслідки й переглянути нові газети з оголошеннями про роботу, яка їй дуже потрібна.

Навантажена сумками Марина вийшла з іншого виходу магазину, щоб іти до стоянки, на якій була її машина, і раптом бічним зором помітила щось яскраво-червоне, повернула голову в той бік – маки!

На клумбі розцвіли маки, щоправда дрібні, не такі великі, які вона уві сні бачила, але вони були живі.

І тут вона згадала жінку та її слова:

– Але не переживайте, чорна смуга закінчиться, коли знову на шляху вам трапляться червоні маки, тільки вони будуть уже наяву, а не уві сні.

Невже так буде?

Так! Так і сталося. Життя почало налагоджуватися.

Увечері прийшов сантехнік і не тільки поміняв кран, а й, побачивши лампочки, що лежали на столі, запропонував свою допомогу.

Але головне, перед тим як лягти спати, після душу, філіжанки кави та купи переглянутих і обведеним червоною пастою оголошень про роботу, їй зателефонувала колишня колежанка й сказала:

– Маринко, мені щойно дзвонила моя приятелька Юля, пам’ятаєш, вона секретаркою у нашого директора працює?

Так ось, він дізнався, що з новою програмою розібралася тільки ти, а наш начальничок так до кінця і не зрозумів у чому суть справи і коли дізнався, що він тебе скоротив, так сварився на нього.

Коротше, його звільнили і хочуть тепер це місце запропонувати тобі, уяви?!

Марина, де стояла, там і сіла!

Якщо це правда, то це крутий життєвий поворот, звісно.

Гаразд, нема чого раніше радіти, ще ніхто не дзвонив і нічого не пропонував.

Але їй зателефонували зранку і попросили підійти на роботу.

Сам директор запропонував їй чашку кави, а потім запитав, як вона зрозуміла цю програму.

Марина йому все розповіла.

– Я хочу, щоб ви очолили відділ, Марино Петрівно. Мені такі чудові спеціалісти потрібні. Ви як, не проти?

– Навпаки, дякую вам! Бо я люблю і знаю свою роботу!

– Чудова відповідь, такою ж буде і зарплата. Завтра приймайте відділ…

Щаслива Марина побігла потішити батьків, вірніше маму, адже тато не знав, що її звільняли.

У дверях їхньої квартири вона зустрілася з лікарем, Євгеном Миколайовичем.

– Ох, вибачте, – промовила жінка.

– Марино, а я думав, що вже не побачу вас… – сказав той.

– Що сталося, батькові гірше?! – ахнула Марина.

– Ні, навпаки краще.

– Спасибі вам велике.

– А ще я радий вас бачити.

Марина була здивована, бо вона переживала зізнатися, навіть сама собі, що їй дуже подобається цей чоловік.

Та й не до кохання було, коли тато слабий був. І взагалі, вона про нього нічого не знала – одружений чи ні, може, у нього вже купа дітей.

Їй здавалося, що він на неї навіть не звертає уваги. Марина з таким подивом дивилася на нього, що він навіть знітився, а потім запитав:

– Може, ми якось повечеряємо?

– Із задоволенням!

Щаслива Марина перед сном лежала і думала:

– Життя почало налагоджуватися. Що ж, передбачені сном і тією незвичайною жінкою негаразди останніх днів, я подолала.

Кажуть, коли попереджений, значить – готовий.

Не здалася і не опустила руки і навіть зустріла чоловіка, від якого в мене вперше в житті серце стрепенулося. Напевно, це і є кохання.

А все-таки, хто вона, ця незвичайна жінка? Може це мій янгол-охоронець?

Дякую тобі, незнайомко, ким би ти не була…