Заміж за Ігоря Софія вийшла з великого кохання.

Зустрічалися, правда, вони не дуже довго, але одночасно зрозуміли, що потрібно створювати сімʼю!

Хотілося домашнього затишку, дітей і ніколи не розлучатися…

…Перші п’ятнадцять років промайнули непомітно. У них своя квартира, машина.

Доньці Насті чотирнадцятий рік ішов. Вона допомагала матері по-господарству. З батьком вони часто розмовляли про різні теми.

– Ну слава Богу! – думала Софія. – Донька слухняна і доброзичливою, у школі вчиться майже на відмінно.

Здавалося б, у них у родині все добре, тихо й спокійно.

Та раптом настала якась чорна смуга у житті Софії.

Вона відчувала, що сімейне життя поступово розладнується.

Її Ігор став часто затримуватися на роботі, а іноді й взагалі не приходив ночувати!

– Ти де сьогодні ночував, чому не прийшов додому? – запитувала Софія у чоловіка зранку.

– Та у матері на дивані поспав, – відповідав чоловік. – Затрималися з друзями в гаражі, а до матері ближче йти. Погуляли трохи, не поїду ж машиною?

Чоловік відмазувався, а Софія йому ніби й вірила. Та часом все ж, ні-ні та й задумається.

– Раніше Ігор після роботи завжди вчасно був удома, а тепер йому наче не хочеться повертатися, – міркувала жінка. – Так наче вдома йому нецікаво.

Вона навіть не могла вже й згадати, коли це почалося з чоловіком.

Стосунки начебто були між ними такі, як і завжди.

Вони сміялися, ділилися новинами, іноді дивилися вечорами фільми.

Але щось уже відбувалося і Софії підказувала її інтуїція, що існує між ними якась дуже тонка грань, яка будь-якої миті може зникнути.

Мабуть так і відбувається в житті. Якщо щось пішло не так, то за принципом доміно все поступово починає чіплятися одне до одного.

Не встигла Софія зрозуміти, що ж відбувається між нею та Ігорем, як почалися проблеми у них на роботі.

На підприємстві, де вона працювала понад десять років, почалися скорочення.

Софія теж потрапила під скорочення…

– Ігорчику, ти уявляєш мене скоротили, що робити?! – запитувала чоловіка засмучена Софія.

– Що-що, роботу шукати! Тебе одну скоротили, чи що? – якось так грубувато відповів чоловік, а жінка ще більше засмутилася.

– Ні, щоб підтримати мене, мовляв, не переймайся там сказати, і таке інше, так ні… – подумала вона.

…Після скорочення Софія шукала роботу, знаходила, але не влаштовувало її вічно щось.

То зарплата мала, то далеко від дому.

Вона і чоловіка просила знайти їй щось підходяще, але Ігор тільки відмахувався.

– Шукай сама, я не маю часу на це! – казав він. – І взагалі я не знаю, яка тобі потрібна робота, тож сама, все сама…

Звичайно, Ігор вже не мав часу, бо в нього була інша жінка, і його вже абсолютно не хвилювало, що з дружиною, і де вона знайде роботу.

Софія все життя любила квіти. Їй хотілося й подобалося працювати в саду.

– Ігорю, давай будемо вирощувати квіти і продавати, га? – запропонувала якось вона чоловікові.

Але він не підтримав її ідею і відповів:

– Ще чого вигадала! Ти знаєш скільки грошей потрібно, щоб почати свою справу?

– Ну так, знаю приблизно, але можна взяти кредит і спробувати, – почала Софія, але тут же чоловік її зупинив:

– Не вигадуй, мені це не потрібно, а ти як хочеш. Сидиш оце вдома і від нічого робити, вигадуєш всяке…

– Але ж я стараюся заради сім’ї, заради всіх нас! – ахнула Софія.

…Не отримавши підтримки від чоловіка, Софія засумувала.

Все чого вона прагнула, він перекреслив своєю байдужістю.

Вона ще не розуміла, що чоловік має іншу жінку. Хоча навіть дочка натякала матері:

– Мамо, тато дуже змінився, ніби ми йому не потрібні… Ти не думала ніколи, може в нього є інша жінка?

– Настю, ну про що ти?! Ти вже така доросла у нас. На такі теми говориш? – здивувалася мати.

– Мені вже шістнадцятий рік іде, ти що забула?

– Ох, доню, я ж все ще думаю, що ти маленька… Швидко ж час летить. А тато наш справді дуже змінився…

І Софія засумувала. Вона цілими днями лежала, тільки надвечір вставала, готувала нашвидкуруч вечерю, щоб нагодувати чоловіка й дочку.

Іноді жінка вирушала на пошуки роботи. Кожен день одне й те ж саме.

Донька з чоловіком приходять, вечеряють, і кожен іде у своїх справах.

Донька у свою кімнату, чоловік до телевізора, чи бере телефон.

Іноді Ігор не приходив ночувати. Софія вже й не питала. Знала, що чоловік скаже, що він був у матері.

– Наше сімейне життя розладналося точно через мене, – думала Софія. – Ми вже з чоловіком майже не розмовляємо, навіть нема спільних тем для розмов!

…Одного дня Софія все ж таки знайшла роботу в саду. Займалася квітами й саджанцями.

Її життя стало набагато кращим, ніби набуло сенсу. Жінка навіть почала прокидатися вранці з хорошим настроєм.

Вона снідала і з радістю їхала на роботу. Софія вже навіть подумала, що життя налагоджується!

Але одного разу Ігор раптом запитав:

– А що ти зробиш, Софіє, якщо я тобі скажу, що маю іншу жінку?

Софія на якусь мить оторопіла від несподіванки.

– Я тобі цього ніколи не пробачу, – твердо відповіла вона.

А сама в думках розгубилася – невже все ж таки дочка була права?

Ігор тільки хмикнув…

А наступного ранку він просто зібрав речі і пішов до коханки!

Пізніше Софія дізналася, що чоловік пішов до своєї колишньої однокласниці Марини.

Колись у школі він був у неї закоханий, але Марина вийшла заміж за іншого.

Вона знайшла Ігоря у соцмережах. Виявилося, що вона розлучена.

У них розпочався роман. Поки Софія сумувала й переживала через неприємності в житті, її чоловік листувався з однокласницею.

А тепер, залишивши дружину з донькою, пішов до неї!

На цей раз Софія зовсім розгубилася.

Як їм жити з донькою, розраховувати ж нема на кого? Що робити?!

Багато питань постало перед нею… Знову здавалося, що її життя зупинилося.

Жінка весь час переживала і плакала.

Софія навіть хотіла зателефонувати тій Марині, але, подумавши, зрозуміла, що цим нічого не добʼється і чоловіка вона не поверне.

Та й чи варто боротися за зрадника?! Звісно що ні!

– Ні, я ні в чому не винна! – одного разу рішуче сказала собі Софія. – І його, зрадника, я ніколи не пробачу!

– Мамо, я ось що тобі хочу запропонувати, – підійшла якось до неї Настя. – У моєї подруги старша сестра йде в декрет, вона працює у квітковому магазині.

Вона шукає заміну на своє місце. А я попросила почекати, пообіцяла, що можливо ти погодишся.

Я ж знаю, що ти любиш квіти. А то їздиш за десять кілометрів на свою роботу.

Мамо, подумай – це неподалік від нашого дому, і зарплату там обіцяють більшу, аніж ти отримуєш, і роботи менше.

– Настю, ну ти в мене просто скарб! Спасибі тобі. Я згодна, кажи, куди їхати, – зраділа Софія, дивлячись на дочку.

…Згодом Софія і зовсім звикла жити без Ігоря. Улюблена робота допомогла їй відволіктися.

А незабаром їй запропонували купити ту невелику квіткову крамничку, бо власниця з чоловіком вирішили переїхати в інше місто.

Софія взяла кредит, трохи допомогли її батьки.

Вона почала знову, ніби літати на крилах!

Настя навчалася в інституті, на канікулах допомагала матері. З батьком не спілкувалася, хоч він і намагався з нею налагодити спілкування.

– Зрада не прощається, живи, як хочеш, мені більше не дзвони! – тільки й почув він від дочки.

Ігореві дуже було шкода, що він втратив єдину дочку.

Хоч у нової дружини є й дочка, і син, але вони його не прийняли, бо образилися на матір.

З Ігорем вони не спілкуються. Буває й отак у житті…

…А Софія нарешті була щаслива! Вона мала власну улюблену справу, красуню й розумницю донечку.

А віднедавна в Софії навіть зʼявився залицяльник! Микола теж був розлучений, мав дорослого сина. Софія йому дуже сподобалася і вони вже двічі ходили на побачення…

Про колишнього чоловіка Софія згадує дуже рідко.

Їй точно не до нього – у неї є улюблена справа, у неї улюблена донька і коханий чоловік!