Ми з чоловіком Сергієм купили дачу ще коли були молодими. Тоді ділянки ніхто не обгороджував, усі жили однією великою родиною. Минув час, діти виросли, ми з чоловіком стали пенсіонерами та більшу частину часу проводили за містом. Тут ми посадили невеликий сад та виноградник. Сергій займався виноробством, а я вирощувала фрукти-ягоди та квіти.

За стільки років у нас багаторазово змінювалися сусіди, але думки поставити паркан не виникло жодного разу: ніхто чужим городом ніколи не ходив, інструменти не пропадали. Ось тільки все змінилося з появою нових сусідів.

В’їхала у сусідню дачу родина. Спочатку приїхала молода жінка з 6-річною дитиною, а за тиждень до них приєднався і голова родини. То був чоловік років 35. Він, на відміну від дружини та сина, нами зацікавився. Чоловік підійшов до нашого дачного будиночка, постукав, познайомився і попросив на день косу з лапкою:

– Доброго дня, сусіди! Мене звуть Ігор. Ось, вирішив для дружини та сина заміський будиночок купити. Знаєте, я сам ще не звик до дачного життя та інвентар поки не придбав. Можете в борг дати на декілька годин? А я в боргу не залишусь!

Нам із Сергієм Ігор здався приємним хлопцем. Він повернув нам інвентар у цілості. З дружиною та сином Ігоря ми жодного разу не бачилися. Але коли він поїхав, знайомство все ж таки відбулося.

На вихідних нас покликали у гості друзі. Ми поїхали до міста на кілька днів, щоб сходити до театру та просто поспілкуватися. Коли ми повернулися, то виявили, що по нашій дачі явно хтось ходив: уся полуниця була з’їдена, черешня на нижніх гілках убрана, а кілька кущів півонії зламані.

Причому на землі було чітко видно дві пари слідів: дорослого і дитини. Я і Сергій запідозрили саме нових сусідів, але лаятись з ними не стали. Ми повернулися надвечір і не хотіли псувати собі настрій перед сном.

Мабуть, рідні Ігоря не бачили, як ми повернулися, бо вже наступного ранку ми з вікна побачили їх на своїй території. Хлопчик буквально закопався в кущі полуниці, а мама зрізала півонії.

Я вийшла назустріч непроханим гостям і голосно привіталася:
– Добридень! Цікаво, а що це ви забули на моїй дачі?
– Ой, привіт, – зніяковіла молода жінка. – Ми тут просто гуляємо, огорож немає, незрозуміло, де наша територія закінчується і починається Ваша.

– А я думала, що Ви чудово знаєте, що ні полуниці, ні квітів на Вашій ділянці немає, – відповіла я.
Хлопчик у цей час обтирав брудним кулачком своє червоне від полуничного соку обличчя. До мене приєднався чоловік. Він звернувся до дитини:

– Навіщо ж ти чужу полуницю без попиту їси? Хіба тебе мама не вчила, що красти – недобре?
– Яке ж це злодійство – пару ягід дитина зірвала? – Заступилася за хлопчика мати.

– О, тут одразу видно в кого пір’ячко на писку – відповів мій Сергій. – Навіть секатор знайшли, щоб півонії наші акуратно зрізати. Що, вчора не встигли?
– Так, Ви, Ви … – просто хам! – Вигукнула сусідка, взяв в оберемок сина і пішла в будинок.

Ось так ми з новими мешканцями й познайомилися. До вихідних вони й носа з дому не показували, а згодом приїхав Ігор. Він пішов у бік нашої дачі майже відразу після приїзду. По його важкій ході та перекошеному обличчю я зрозуміла, що скандалу не уникнути. Йому назустріч вийшов Сергій. Я, про всяк випадок, також приєдналася до чоловіка.

– Як ви могли?! – закричав Ігор. – Я думав, що ви – нормальні, добропорядні люди. Але через пару ягід полуниці мою сім’ю прокльонами посипаєте? Хіба можна дитині фізичною розправою загрожувати?

– Йому ніхто не загрожував – спокійно відповів Сергійко. – Я лише роз’яснив хлопчику, що чуже брати не можна, це – крадіжка.
– Звісно, хто ж тепер зізнається? А навіщо ображали мою дружину? Тільки зі слабкими можете влаштовувати розбирання, а коли мужик прийшов, то відразу в кущі? – не заспокоювався сусід.

– Я не збираюся продовжувати розмову в такому тоні – відповів йому Сергій, і ми пішли до будинку.
– Мабуть, доведеться ставити паркан, – сказав мені чоловік. – Іншого виходу я не бачу.

І я з ним погодилась. Звичайно, це дорого і клопітно, але зате ніхто у мене на подвір’ї не стане безкарно господарювати. Треба ж як сусідка все обернула: вона до нас без попиту прийшла, а ми ще й винні.

КІНЕЦЬ.