Заміж Маринка вискочила рано, їй лише дев’ятнадцять виповнилося.

Мама Марини Олена Іванівна за пів року до весілля жартома запитала, коли дочка навчання закінчила і працювати пішла:

– Ну що, дочко, тепер і заміж можна виходити?

Марина посміхнулася,

– Та що ти, мамо, ще рано, та й немає в мене нікого. Мені зараз на роботі хочеться отримати досвід, у нас там знаєш, які є майстрині? Я теж хочу навчитися шити, як вони. А щоб заміж виходити треба людину добре пізнати, навіщо поспішати?

Олена Іванівна усміхнулася – ну звичайно, Маринка і виглядає ще майже як дитина. У її віці деякі дівчата вже розквітли, а її Маринка зовсім не рання квіточка, бутон ще. Вона й не закохувалась ще жодного разу всерйоз, та й з хлопчиками знайомими у Марини тільки дружні стосунки.

Нове самостійне життя захопило Марину. Вечорами вона часто затримувалась на роботі, малювала нові моделі. А вдома пробувала шити одяг для ляльок.

Начальниця у них чудова, заохочує творчість і до Марини добре ставиться.

А ще дівчатка на роботі казали, що власник їхньої фірми хоче розширюватися. Товар добре продається, і можна буде добре заробити.

А якщо її нові моделі сподобаються? Ой, що буде, навіть уявити важко!

Марину переповнювали емоції, життя таке цікаве!

– Заходь до мене у гості, я тобі свої старі роботи покажу, хочеш? – якось запропонувала Марині начальниця.

У Марини аж дух захопило – ніхто з дівчаток у цеху ще не удостоювався такої уваги Інни Макарівни!

І Марина відразу погодилася, хоча їй було навіть трохи незручно – ну хто вона така, працює ще мало?

Ось Рита вже давно підготувала до виставки свої роботи. Та й багато дівчат просто мріють, щоб Інна Макарівна їх підтримала. А тій чомусь Марина подобається, прикро навіть!

– Ти проходь, не соромся, чай питимемо, – Інна Макарівна відчинила двері своєї квартири, і Марина остовпіла – вишивки, мереживні штори, в’язані пледи, і… Ляльки на етажерці в шикарних сукнях!

Марина захоплено подивилася на начальницю:

– І це ви все?

– Ну я, звичайно, більше нема кому, дочки в мене немає, а син цим не цікавиться. У нього інші інтереси, він у роз’їздах часто буває, – Інна Макарівна зітхнула, наче не хотіла про сина говорити, це відчувалося.

І Марина змінила тему, стала ляльок розглядати та розповідати, що в неї вдома теж є ляльки манекени і вона на них шиє.

Вони так захопилися бесідою – тема для обох жінок цікава, що пили вже по третій чашці чаю. І навіть не почули, як гримнули вхідні двері.

– О, матусю, привіт! У нас гості? Звідки ти взяла таку красуню? – хлопець взяв з вази мармелад і посміхнувся. – Солодко як!

– Юрко, припини, від тебе знову чути, що гульбанив? Ти де був два дні?

– Ну матусю! Ти мене навіть не представила, і одразу сваритися. Я в сусіднє місто їздив, на роботу влаштовувався, друзі допомогли, – хлопець підморгнув Марині, вигляд у нього був трохи винний.

– Знаю я твоїх друзів, яка їм робота, – сумно зітхнула Інна Макарівна.

І Марина зазбиралася, їй стало незручно, адже це особисте:

– Дякую за все, Інно Макарівно.

– Я проведу! – Юрко скочив, підхопив з вішалки куртку.

– Куди? – Інна Макарівна теж скочила з місця. – Юрко, повернися!

Але син уже біг сходами вниз:

– Марино, почекай!

…– Не здумай з ним зустрічатися, навіть не підходь до мого сина! – Інна Макарівна викликала до себе Марину.

Та влетіла до неї радісна, щаслива, у неї все ладналося і на роботі, і з Юрком, він такий…

– Чому ви проти? Вважаєте, я недостойна, так? – розсердилася Марина.

– Навпаки, мені про це неприємно говорити, але це мій син тебе не вартий… Ти чиста, наївна… А він! – з відчаєм у голосі сказала Інна Макарівна.

– Ви помиляєтесь, Інно Макарівно, Юрко хороший, і ми… Ми заяву подали, Юрко хіба вам не сказав? Це він переживає, що ви така строга, він тому й роботу на стороні шукає, щоб не бачити ваше несхвалення.

– То він тобі таке сказав? Ну, ну, – похитала головою Інна Макарівна.

…Після весілля щаслива Марина переїхала до свекрухи. Юрко сказав, що у мами квартира більша, аніж у тещі з тестем.

А тому він для них з Мариною на свою квартиру заробить.

Не минуло й місяця, як Юрко зазбирався:

– Хлопці кличуть на заробітки, працювати на будівництві, тут я великих грошей не зароблю, розумієш, кохана?

Марині подобалося, що Юрко казав до неї так.

– Збери мені речі, я через день їду, – оголосив Юрко, і поцілував її.

Вона збирала речі, потім хотіла про куртку спитати, і вийшла в коридор.

З кімнати Інни Макарівни чути було два голоси – її і Юрка.

Марина прислухалася й оторопіла від почутого.

– Ти навіщо з цим дівчиськом одружився? Щоб знову до своєї Лариски побігти? Ти мені зуби не заговорюй, це Мариночка вірить, що на заробітки їдеш! – пошепки, але ніби сварилася Інна Макарівна.

– Я дивлюся ти до неї дуже привʼязалася, на сина рідного сваришся? Одружився тому, що так захотів, вона ж правильна, тільки після весілля все. Але мені з нею нецікаво, їй аби сукні шити на ляльок, – голос Юрка був глузливий.

– Це він про мене так говорить? – Марина прикрила рота рукою, і позадкувала. – Ні, не може бути, неправда це, Юрко її любить! Це про когось іншого…

– Він не повернеться, я його виставила, – тижнів через два після від’їзду Юрка повідомила Інна Макарівна.

– Навіщо? Що ви наробили? Ви зла, я одразу зрозуміла, що ви не хочете, щоб я була дружиною вашого сина. Наговорюєте на нього, вірно Юрко казав, що не хоче тут жити, я його розумію тепер, – Марина кинулася до своєї кімнати і почала збирати речі. – Юрко мені вчора дзвонив і обіцяв скоро повернутися, не вірю я вам!

– Не поспішай, не віриш – твоє право, тільки куди ти зараз підеш? Що скажеш батькам? Якщо вважаєш, що він приїде, чекай, а я тобі більше й слова не скажу, – Інна Макарівна постояла у дверях, з жалем на Марину подивилася, і вийшла.

Тепер вони спілкувалися лише на роботі, а вдома майже не розмовляли.

Але час минав, Юрко знову обіцяв приїхати, але потім знову щось траплялося і його приїзд відкладався.

– Ти б, кохана, може у своїх поки пожила, сумують вони за дочкою, – якось запропонував їй Юрко, поруч почувся жіночий сміх і приглушено сказані слова: – Треба ж, яка вона в тебе недолуга…

І в Марини одразу пелена з очей спала, подумала: – От я й дочекалася, а як же ж тепер бути?

Я ж чекала на нього, хотіла сказати, що дитина в нас буде. А тепер, як мені бути?

Інна Макарівна майже відразу здогадалася, що невістка вагітна, ознаки все очевидні. Підійшла, обійняла Марину:

– Ось що, дочко, тобі звичайно вирішувати, але залишайся в мене. Не змогла я сина гідно виховати, винна перед тобою. Хотіла попередити тебе – ти не повірила. Може, хоч онука допоможу тобі підняти?

І Марина лишилася…

Спочатку перед батьками було соромно, а потім якось само собою вийшло.

Інна Макарівна у роботу Марину знову втягла. Її колекцію взяли на виставку. І коли народився Миколка, Марина вдома працювала, то їй мама, то свекруха допомагали.

За два роки Інна Макарівна запропонувала Марині відкрити спільне ательє.

– Так у мене поки що таких грошей ще немає, – відмовлялася Марина, але свекруха оформила ательє на Марину.

Потім вона переоформила на Марину і онука свою частку в квартирі, а потім раптом запропонувала їй,

– Подавай на розлучення!

– Як же ж я подам, Юрка тут немає, та й взагалі – навіщо? – не зрозуміла Марина.

Але Інна Макарівна була непохитною:

– Як навіщо? Ти як була наївна душа, так і тепер все в хмарах літаєш. Не помічала хіба, як наш постачальник обладнання на тебе дивиться? Він навіть ціни нам скинув, аби ми з ним договір підписали. Особисте життя тобі треба налагоджувати, ось що! Бачила я, що й тобі він подобається, та невже ти все Юрка чекаєш?

Інна Макарівна так спитала, наче Юрко їй чужий зовсім був.

– Ні, вже не чекаю, Інно Макарівно.

– Ну й слава Богу!

При нагоді Інна Макарівна підійшла до постачальника – Сергія:

– Ну що, Сергію, ми ательє з Мариною ще одне плануємо, обладнання поставиш нам?

– Звичайно, Інно Макарівно! – зрадів Сергій.

– І ось ще що… Образиш мою Мариночку – нарікай на себе! Їй уже один раз із чоловіком не пощастило, і я, хоч і свекруха її, але вона мені як дочка. Обманювати її не дам, а якщо в тебе серйозні наміри – ласкаво просимо.

Тепер Марина й Сергій з Миколкою та донькою Марійкою живуть неподалік Інни Макарівни.

У Миколки й Марійки є дві бабусі і двоє дідусів. Тільки у Марини батьки – чоловік і дружина, а Інна Макарівна та батько Сергія, Михайло Юрійович – самотні.

І Сергій думає, чи не сватати йому свого батька самотнього за Інну Макарівну.

Батько в нього чоловік хороший, а то самотність зовсім не красить наше життя…

КІНЕЦЬ.