Цього року мені виповниться тридцять років, і майже вісім із них я перебуваю у стосунках із хлопцем, який за цей час так і не покликав мене заміж.

Ми познайомилися на заняттях танцями. Це був не найпростіший період у моєму житті, я розлучилася зі своїм першим хлопцем, з яким зустрічалася півроку. Виявилося, що він зраджував мені з дівчиною, яку я знала і вважала своєю приятелькою. Загалом, я тяжко переживала цей розрив і щоб відволіктися, пішла на побачення

Там я й познайомилася з Денисом. Перші кілька місяців ми практично не розмовляли. Я бачила, що він періодично поглядає на мене, але вирішила, що перший крок робити не буду. Якщо сподобалася – нехай сам діє. Він досить довго збирався з силами, але потім нарешті запропонував випити кави. Я погодилась.

Денис був дуже милим і ввічливим. Єдине, що мене в ньому бентежило, це якась боязкість і повільність. Після того, як ми сходили на перше побачення, потім спілкувалися ще три місяці, перш ніж він запропонував зустрічатись. Він часто каже, що це така особливість характеру. Денису потрібно багато часу, щоб ухвалити рішення.

Він сто разів все обдумає, зважить плюси та мінуси, перебере усі можливі варіанти і лише потім щось зробить. Загалом це непоганий підхід. Денис надійна та відповідальна людина, якій можна довіряти. Його цінують на роботі, друзі та близькі теж знають, що на Дениса можна покластися у будь-якій складній ситуації. Та я сама завжди розуміла, що він ніколи не підведе і не зрадить.

Однак його повільність мене все ж таки часом дратувала. Я сама людина іншого складу розуму, швидко розумію, чого хочу, і приймаю рішення, довго не думаючи. Я була готова з’їхатися з Денисом через місяць після того, як ми почали зустрічатися, йому ж знадобився на це рік.

І ось ми разом майже вже вісім років. За цей час пережили все: кілька великих сварок, розставання, примирення тощо. Перезнайомилися з усіма родичами та друзями один одного, проводимо разом усі відпустки та свята, завели собаку пару років тому.

Коротше, живемо як справжнісінька сім’я, якби не одне “але”. За всі ці роки ми не наблизилися до весілля. Денис навіть не зробив мені пропозиції. Перші роки три-чотири я могла списати на його повільність і нерішучість. Але восьми років вже більш ніж достатньо, щоби визначитися.

Я навіть сама пробувала поговорити з ним про це. Але у відповідь чую лише постійні відмовки. Спочатку нам треба було пожити разом, щоб притертись один до одного, влаштувати побут, потім був кредит на машину, потім кредит на ремонт квартири. Загалом, не було грошей, щоби почати відкладати їх на торжество.

Я завжди мріяла про велике і красиве весілля, Денис про це знав і казав, що треба накопичити більше грошей. Іноді мені здається, що він взагалі не збирається на мені одружитися. Вже всі подруги, і його та мої батьки запитують, коли ми нарешті зіграємо весілля. Я не знаю, що їм відповісти.

А ще недавно за мною почав активно доглядати колега по роботі. Це почалося кілька місяців тому. Він прийшов у нашу компанію, і ми якось одразу потоваришували. Спілкувалися як добрі друзі, все один одному розповідали. Потім я почала помічати, що подобаюсь йому як дівчина. Коли запитала про це, Артем не став відмовлятися. Одразу сказав, що я йому подобаюся.

Напевно, цим Артем мене підкорив. Він думав і все вирішував швидко, говорив те, що думає. Я сказала, що в серйозних відносинах він відповів, що не хотів би втручатися, але я дуже йому подобаюся, і він зробить усе, щоб ми були разом.

Так наше дивне спілкування і продовжується. І я не можу від нього відмовитись. Ми спілкуємось на роботі, іноді він підвозить мене додому. Ще періодично вдвох чи з іншими колегами ходимо до кафе. З Артемом я можу переписуватись, обмінюватись відео та піснями, обговорювати будь-які теми.

Ще він сказав, що на місці Дениса не чекав би стільки років, а одружився б на мені вже за кілька місяців.

Я не знаю, як на це реагувати. А головне, не розумію, що відчуваю до Дениса. З одного боку, ми вже стільки років разом, знаємо та приймаємо один одного такими, якими ми є. Я знаю, що з Денисом спокійно та надійно, що він не зрадить. Але чи це означає, що ми любимо одне одного?

Напевно, якби я любила його по-справжньому, то не захопилася б іншим хлопцем. Або, можливо, я так реагую тому, що вже зациклилася на пропозиції, а слова Артема про те, що він би відразу покликав мене заміж, відіграли вирішальну роль.

КІНЕЦЬ.