Ми з мамою завжди жили душа в душу. Вона мене виростила і завжди була прикладом того, як повинна поводитися жінка. У будинку в нас завжди було тихо та спокійно.

Але останнім часом все дуже змінилося. Можливо, у мами гормони грають, або ж я чогось у її характері не помічала. Але коли кілька років тому у нашій сім’ї з’явився її новоспечений чоловік, наша ідилія закінчилася.

Нового чоловіка мами звуть Мишко. Колись він був військовим, про що любить тепер згадувати. Нині ж Мишко працює охоронцем у якомусь магазині. Я б і рада сказати, що він – господарський чи добре заробляє, але ні. Він працює 10 днів на місяць, про другу роботу навіть не замислюється.

При цьому сплачує аліменти своїй колишній дружині. Тобто його зарплати вистачає хіба що йому на пиво. А такого роду напої він ох, як полюбляє. Два улюблені заняття Мишка – це лежати на дивані, формуючи й без того немале пузо, і пити пиво під звук телевізора.

Після військової служби в нього залишилися хіба що замашки командира. Як тільки він мене побачив, то одразу почав вчити ходити «струнко».

Казав, що я все роблю не так: не так одягаюсь, не там навчаюсь і таке інше. Але, вибачте, мені 21 рік, я навчаюсь на четвертому курсі медуніверситету. Я сама вступила на бюджет та отримую підвищену стипендію. Це – мій свідомий вибір. З якого дива я повинна танцювати під дудку чужого мужика і прислухатися до його думки?

Я була рада, коли дізналася, що у мами налагоджується особисте життя. Ось тільки я не думала, що це настільки позначиться на мені! Якщо чесно, я сподівалася, що у разі конфлікту мама буде на моєму боці. Але я дуже помилялася. Спочатку вона просто опускала очі, мовчала, а потім почала погоджуватись зі своїм чоловіком.

Я стала «третьою зайвою». Ось, тільки я ніяк не зрозумію, як маму може влаштовувати ситуація, що склалася? Вона сама, за фактом, цього Мишка й годує, і дах над головою дає. А він у відповідь тільки відпочиває і команди роздає, бризкаючи слиною!

Краще не мати ніякого мужика, ніж ця мавпоподібна істота!

Сварки у нашому будинку почастішали. Кілька разів доходило до того, що поліцію викликали. Сусіди, звичайно, шоковані тим, що відбувається. У результаті, у нас із цим Мишком встановилася «холодна війна» – поки він не чіпає мене, я не чіпаю його. Усіх це влаштовувало. На якийсь час у будинку встановилося хитке перемир’я.

Але дарма я заспокоїлася. Днями ми вечеряли, і Мишко завів розмову про те, що дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Він довго розпинався, навчаючи мене, як треба жити й що соромно сидіти на шиї у батьків:

– Я пішов працювати, коли мені виповнилося 18, і до 20 років вже сам себе утримував!

Мама знає, що я майже весь час сиджу за підручниками, тому й отримую підвищену стипендію. Але що таке стипендія? На ці гроші навіть маленьку кімнату не знімеш! Мишко не зупинявся. Він казав, що мама мені дала все, що змогла, настав час з’їхати.

Найприкріше було, коли він сказав, що це він мене годує. Тут я вже не витримала:

– Я не набиваю собі черево, як дехто! І гроші зі своєї стипендії приношу до хати, а не витрачаю на пиво!

Мій терпець урвався. Я різко вийшла з-за столу. Після цього я замкнулася у своїй кімнаті. Прийшла мама і лагідно так сказала:

– Вибач, але він має рацію. Ви вдвох не вживаєтесь, а я втомилася від постійних скандалів. Якби ти хоч іноді тримала язик за зубами, але це не у твоєму характері. Не ображайся. Готуйся, здавай літню сесію, а за місяць, будь ласка, з’їжджай. Ти вже доросла.

Ось такою була відповідь найріднішої людини. Таке відчуття, що цей чоловік їй мізки промив! І як мені бути? Якщо я піду працювати, то запущу навчання. А на держзабезпечення у нас черга стоїть, мене швиденько на контакт переведуть.

Єдиний варіант – взяти академічну відпустку, хоча мені дуже не хотілося б. Але я намагатимуся знайти вихід. Я маю місяць, щоб вирішити цю проблему.

Ніколи б не подумала, що мама проміняє мене на якогось товстого дядька. Навряд чи я зможу її пробачити. Тим більше ніколи не зможу її зрозуміти.

КІНЕЦЬ.