Моя сестра зараз дуже засмучена, розчарована, можна сказати. Каже, що стільки добра рідним людям зробила, а вони зовсім не цінують це.

Ще й образилися на неї.

– Все це літо я з онуком на дачі своїй просиділа, – поскаржилася мені моя сестра Тетяна, їй зараз 68 років. – З середини червня і майже до кінця серпня я з онуком майже сама була. Все, втомилася дуже. У суботу якось телефоную своїй дочці, кажу – знаєте що, дорогі мої, пора і совість трішки мати. Завтра забирайте дитину додому вже. У мене вже купа справ накопичилася вдома. А вона мені заявляє, що вони розраховували, що я до вересня з дитиною сидітиму, бо їм нікуди його подіти. А в мене ще роботи стільки було, ще й картоплю копати потрібно.

У дочки моєї сестри, Галини, кредит чималий, вони зараз з чоловіком дуже багато працюють.

Зарплату Галини вони віддають всю за кредит, а на зарплату чоловіка живуть усі трьох цілий місяць, адже ціни на все зараз дуже високі.

Онукові Тетяни майже 7 років, а цього року у вересні він пішов в школу.

На найперший шкільний тиждень Галина бере на роботі відпустку, потім відкриється група продовженого дня, і онук до вечора буде там.

Галина сподівалася, що вечорами зможе забирати сина сама – точно так само, як забирала з садка.

До школи все готове було: новенький рюкзак, зошити з ручками, костюм хороший, спортивна форма.

І тільки сама Галина розслабилася, що все начебто більш-менш нормально, все владналося і визначилося – як несподівано на останній тиждень серпня стала бути невдоволеною бабуся, моя рідна сестра Тетяна.

Забирайте, мовляв, дитину, у мене справи, я втомилася і взагалі, нікому нічим не зобов’язана.

– Я вам і так добре допомогла, подякуйте й за це, – сказала своїй доньці моя сестра. – Все це літо ви проблем не знали. А тепер мені ніколи. Мені треба сходити субсидію продовжити, підстригтися, поліклініку записатися вже, нарешті, та й картопля мене ще чекає на городі, її не багато, але крім мене ніхто не буде копати її. Квартиру привести в порядок, зробити хороше там прибирання, вікна помити, штори випрати. З дитиною малою все це робити проблематично!

– Мамо, ну почекай ще зовсім трохи, залишився тиждень, – ледь не плаче Галина. – Потім і прибереш у себе, і пострижешся, і все зробиш, що тобі потрібно. Субсидію продовжити я тобі допоможу, як матиму час, в інтернеті подамо заяву онлайн. До поліклініки на пару днів пізніше сходиш, думаю, то нічого такого. Ти мене теж зрозумій, куди мені зараз дитину діти? На роботу з собою брати? Хто мені дозволить його з собою приводити, ще й в такий важкий час?

– Так це ваша дитина – і ваші турботи, – сказала тоді моя сестра своїй доньці. – Звідки я знаю, куди ви його дінете. Я сиділа з ним, поки могла, зараз – все. Більше не можу. Придумуйте щось ще. Наймайте няню, відпрошуйтеся, нехай чоловік твій відпустка бере. Це ваші проблеми, я вже втомилася, немолода. Чому я маю лише усім поступатися, а про мене хто подумає?

І тоді моя сестра прямо вперлася і сказала, що з неї досить.

– Ні, ну це взагалі нормально?, – говорила тоді Галина. – Дитячий садочок, а вже доросла людина. На рівному місці влаштувала всім цирк, як так можна. Адже ми розраховували, що дитина у нас до кінця вересня влаштована у бабусі, а тут таке. Няню, каже, наймайте! Наче знайти няню – це справа одного дня. Відпрошуйтеся з роботи своєї. Відпроситися на годину можна, але не на тиждень же, а тим паче так несподівано. Нас ніхто не відпустить.

За словами Галини, це дуже в маминому репертуарі. Подібне вже було: мама погоджувалася посидіти з онуком, і навіть сиділа, а потім під кінець придумувала щось подібне.

– Були б якісь серйозні причини повернути дитину, ніхто б і слова не сказав, – скаржилася мені племінниця моя. – Але коли раптом людині закортіло підстригтися, це взагалі якось негарно, не по-людськи.

Тепер Галина серйозно ображена на матір свою – вона вважає, що так не робиться, це просто шкідництво якесь.

Ну так, з одного боку, бабуся сидіти з онуком не зобов’язана, це зрозуміло. Хоча Тетяна на це ж сама погодилася!

Посиділа два з половиною місяці, все літо – звичайно, допомогла колосально. І зовсім незрозуміло, чому не можна посидіти ще кілька днів? Чому треба поставити дітей в складне становище? І так в житті досить проблем, щоб ще створювати їх своїм дітям самій.

– Звичайно, ми викрутилися тоді, хоча нам важко це далося, – каже Галина.

– На пару днів чоловік взяв роботу додому, потім посиділа мама моєї подруги, а в п’ятницю, на декілька днів я сама відпросилася з роботи. Але з мамою я тепер взагалі не хочу мати ніяких справ. І розмовляти не буду. Просто не хочу. Вона мене дуже підвела. З такою мамою і ворогів не треба.

– Вже місяць відтоді минув. Дочка телефон не бере – це замість подяки, мабуть, за те, що я з її дитиною все літо сиділа, – скаржиться мені сестра.

– Ось так! А я вже давно зрозуміла – скільки не допомагай цим дітям, все одно хорошим не будеш. Знайдуть, за що образитися. А я стільки сил потратила за все літо, а могла б просто відпочивати на дачі, все одно ніхто не оцінив мого добра.

Я не знаю чи моя сестра правильно вчинила. Могла б вже посидіти той один тиждень. Чи не так?

КІНЕЦЬ.