Мати моєї подруги Катерина Павлівна все своє життя прожила в шлюбі з одним чоловіком, батьком Ірини.

Познайомилися вони ще в ранній юності, в молоді студентські роки.

Катерина вже тоді сама прекрасно знала, що на момент знайомства з нею Андрій недавно розлучився з дівчиною, коханням всього його життя.

Ситуація там була досить таки банальна, як часто буває в молоді руки: дружили, щиро кохали, а потім посперечалися через дурниці, дівчина “на зло” тут же вийшла заміж за іншого, а Андрій залишився сумувати сам, переживати нелегкий період в житті, адже він навіть не сподівався на таке.

Перший час відносини Катерини і постійно похмурого Андрія, який в душі сумував за колишньою, будувалися на благородному прагненні дівчини підтримати, витягнути зі смутку, протягнути руку допомоги та підтримати.

Звичайно, час все лікує, як люди кажуть, і хлопець згодом відтанув, став посміхатися, ходити на вечірки і студентські заходи, на які постійно брала його з собою Катерина, спілкуватися з друзями та знайомими.

Втім, перше своє кохання Андрій, на жаль, забути так і не зміг.

Час минав поволі, молоді люди всюди з’являлися разом, на лекції сиділи поряд, і поступово оточуючі стали сприймати їх як міцну та надійну пару.

Катерина, якось непомітно для себе самої, серйозно та щиро покохала Андрія.

Андрій хлопець був розумний, цікавий, перспективний студент, з прекрасним почуттям гумору, відповідальний і порядний.

Катерина, щиро кажучи, сама зробила йому пропозицію одружитися, на яку він просто знизав плечима – “як хочеш”. Що воля, що неволя – все одно – здавалося його рішення базувалося саме за таким принципом.

Його, та єдина, була вже заміжня, а в іншому – яка різниця. Катерина, так Катерина, чому б і ні?

В коханні Андрій Катерині, на той час, не клявся і нічого не обіцяв, а вона прекрасно все розуміла сама, але щиро кохала цю людину і без нього не уявляла свого життя.

Тему щирого і взаємного кохання вони взагалі старанно обходили стороною.

Згодом Катерина вийшла за Андрія заміж, швиденько, підряд, з декрету в декрет, народила двох дочок.

Але, мабуть, Катерина відчувала хиткість свого становища і поспішала.

Не те щоб прив’язати чоловіка дитиною, щоб нікуди не подівся, ні. До того, що він в будь-який момент може піти, Катерина була внутрішньо готова все життя, бо розуміла, що таких щирих почуттів, як має вона до Андрія, він до неї не має.

Варто тому першому коханню поманити Андрія пальцем – він піде, Катерина навіть ні хвилини в цьому не сумнівалася.

Просто Катерина хотіла встигнути народити у шлюбі з Андрієм як мінімум двох дітей, бо іншого батька для своїх діток вона й знати не хотіла.

Напевно, це є є справжнє кохання, хоча не взаємне.

– Це ж треба так не поважати себе!, – за спиною говорили знайомі та родичі, які все знали. – Народжувати дітей чоловікові, якому все одно, який не кохає тебе. Жити поряд з чоловіком, який мріє про іншу. Прати йому шкарпетки, варити супчики і прасувати сорочки. Задовольнятися роллю служниці.

Напевно, Катерина все життя була ідеальною дружиною, таких тепер уже немає.

Ніколи ні в чому не дорікала чоловікові, дітьми в дитинстві займалася сама, в господарстві допомоги не просила, заглядала в очі і ні на що не ображалася.

Хоча, треба віддати Андрієві належне, він теж намагався в міру сил бути хорошим чоловіком: заробляв непогано, допомагав дружині по господарству, піклувався про дітей. Напевно, теж цінував її ставлення. Начебто, дорікнути його ні в чому.

Ну хіба що в тому, що на колінах не стояв, серенади не співав і в вічному та щирому не клявся.

Зараз їм обом майже по шістдесят п’ять, і вони до цих пір разом.

Мені здається, вона до цих пір боїться, що чоловік в будь-який момент може піти. Хоча зараз вже це смішно – куди він від неї.

Дорослі діти, внуки, дача, його недуги, які чужій жінці зовсім не потрібні, а для самої Катерини Андрій – сенс її життя.

Напевно, це вже натура її, боятися його втратити. І бути готовою втратити в будь-який момент.

Був момент, коли Андрій мало не пішов з сім’ї. Ювілей випуску, вечір зустрічі, на який він пішов чомусь один, без Катерини, і звичайно, зустрів ту, яку кохав все своє життя.

Ось парадокс – ні вона, ні він в житті не ходили на такі заходи. Можливо, уникаючи зустрітися. І треба ж так, саме так одного разу і сталося.

Загалом, пішли з заходу разом, десь сиділи, говорили всю ніч. На той момент обом за сорок, дорослі діти у обох, сім’ї, усталене життя.

Повернувся він під ранок, і ще з пів року з Катериною жили сперечаючись, наче щось сталося тоді з Андрієм. Хоча обидва старанно обходили цю тему і робили вигляд, що все в порядку. Втім, час лікує. Життя увійшла в колію, народився перший онук, і все потекло по-старому.

З одного боку, Катерині зовсім не позаздриш.

Не кожній жінці під силу ось так прожити життя, в упевненості, що тебе не кохають, навіть, більш того, кохають не тебе.

Хоча за підсумками її життя – не гірше ніж у інших, а то й краще ніж у багатьох.

Діти, онуки, хороші стосунки з чоловіком, який за довгі роки спільного життя робив тільки хороше, допомагав, дбав, вирішував сімейні проблеми, возився з їхніми дітьми, зараз улюбленець своїх онуків, які в ньому душі не бачать, так люблять того дідуся, був, так би мовити, поруч і в горі, і в радості, і в недугах, і в здоров’ї і довів, що йому можна довіряти.

Не було, можливо, головного – кохання взаємного в житті Катерини, але ж зате скільки всього було хорошого в житті за стільки років.

Люди постійно засуджували її, осуджували, що себе не поважає, годить постійно в усьому чоловікові. Але хіба вони праві?

КІНЕЦЬ.