В той день негаразди в Марини почалися з самого ранку.

В автобусі було повно людей і їй здавалося, що саме її кожен намагався зачепити.

Дівчина вийшла з автобуса, глянула на свої черевики й ахнула!

Із чорних вони стали сірими, всі в слідах чужого взуття…

Марина сумно похитала головою, витерла черевики серветкою й пішла на роботу.

Під час обіду в кафе, її колежанка Світлана, яка сиділа поруч, випадково перекинула свій компот, і він майже весь вилився на спідницю Марини.

Світлана дуже вибачалася, але настрій Марини і так поганий, зменшився взагалі до нуля…

Марина приїхала додому, відкрила сумочку, щоб дістати ключі від квартири й застигла від побаченого.

Ключів там не було!

Це було останньою краплею. Дівчина сіла на сходах і заплакала.

Вона сиділа й думала, як їй потрапити в квартиру через сусідський балкон. Але ж четвертий поверх…

І чому вона не додумалася залишити запасні ключі в сусідки, баби Тані, вона завжди вдома.

Це їй буде урок на майбутнє…

Тут відкрився ліфт і з нього вийшли якісь чоловіки. Один із них звернув на неї увагу, побачив її заплакане обличчя й запитав:

– Дівчино, у вас щось трапилося, може, допомога потрібна?!

– Потрібна, тільки якщо ви не боїтеся висоти…

Чоловіки перезирнулися й засміялися.

– Ні, не боюсь! – сказав незнайомець. – То що у вас там трапилося?

– Я загубила ключі, – сказала Марина. – Тепер треба залізти через балкон сусідки й відчинити двері з квартири.

– Ну якщо вся справа в цьому, то я миттю! – сказав чоловік. – Дзвоніть сусідці, нехай пропускає мене на балкон.

Марина зателефонувала бабі Тані і пояснила їй, що треба пустити чоловіка, щоб він відкрив їй двері в квартирі.

Бабуся провела його і через кілька хвилин вхід у квартиру був відкритий.

Вона почала дякувати чоловікові, а він їй сказав:

– Я думаю, що вам треба терміново поміняти замок, а раптом ключі витягли з сумочки і знають де ви живете?

Краще перестрахуватися, я так вважаю, а там справа ваша…

– Та хто ж мені його поміняє?! – похитала головою Марина. – Слюсаря викликати треба, а я вдень на роботі.

– Вибачте, вас як звуть?

– Марина.

– Мариночко, ось вам мій номер телефону, як тільки купити замок, зателефонуйте і не тягніть з цією справою. Мене, до речі, звуть Євген.

– Я вам така вдячна!

– Поки нема за що. Тільки поспішайте, ми за кілька днів їдемо на іншу роботу. Я, до речі, працюю монтажником, тому й знаюся на таких справах.

– Добре, я завтра в обід збігаю в магазин і куплю замок!

– Тільки купіть такий самий, але по можливості іншої фірми…

…Наступного дня, в свою обідню перерву, Марина побігла в магазин, що знаходився на сусідній вулиці від її роботи.

На її щастя, там був практично такий самий замок, як і радив новий знайомий Євген.

Наприкінці робочого дня Марина зателефонувала до Євгена і сказала, що замок лежить у неї в сумці.

– Чудово, тоді я о вісімнадцятій тридцять буду біля ваших дверей, – сказав чоловік. – Це нормально чи трохи пізніше прийти?

– Ні, цілком нормально!

Марина йому не сказала, що відпросилася на годину раніше з роботи, щоб заскочити в магазин і трохи закупитися, бо в холодильнику було порожньо.

Рівно о пів на сьому пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Євген, з валізкою для інструментів у руці.

– Несіть свого замка, будемо встановлювати! – бадьоро сказав чоловік.

Поки Євген порався із замком, Марина встигла приготувати нехитру вечерю.

Коли все було встановлено, Євген гукнув:

– Хазяйко, приймайте роботу!

Марина вийшла з віником, щоб одразу підмести біля дверей і застигла від побаченого.

Вона з подивом дивилася, туди, де Євген щойно працював – щось стругав, свердлив дрилем.

Там було ідеально чисто!

А мала ж лежати тирса і всяке таке…

– А в мене завжди газета, я її стелю, а після закінчення роботи просто згортаю і разом зі сміттям викидаю! – засміявся Євген.

– Все просто чудово, – сказала Марина. – І замок ви поставили класно! Скільки я вам винна?

– Нічогісінько. Безплатна допомога.

– Дозвольте мені хоч вечерею вас пригостити! – сказала дівчина.

– А ось від нього я не відмовлюся!

Після вечері розмова перейшла на тему особистого життя і вони якось непомітно поділилися один з одним своїми невдачами у сімейному житті.

Марина розповіла, що з чоловіком прожили тільки два роки…

На різдвяних канікулах вони були в гостях і він був дуже веселий.

Коли вони зібралися додому, Марина хотіла викликати таксі, але чоловік сів за кермо, як його не відмовляли друзі.

Ну і по дорозі вони опинилися на узбіччі… Марина тоді як раз була при надії, але після того втратила малюка…

Після лікарні дівчина одразу подала на розлучення…

…А в Євгена була зрада з боку його дружини. Поки він був на роботі, вона зустрічалася зі своїм колегою.

Йому зателефонувала на роботу сестра Галя.

Вона побачила їх разом, коли коханці заходили у квартиру, сестра тим часом спускалася зверху – якраз була в гостях у знайомої.

Євген спеціально повернувся на два дні раніше і переконався, що сестра сказала правду.

Коханців він застав на гарячому…

…Поки Марина з Євгеном розмовляли, кожному з них здалося, що поруч людина, з якою кожен давно знайомий, з якою легко і добре.

Вони проговорили кілька годин, а йдучи, Євген запитав, чи може він дзвонити часом їй?

Марина щасливо кивнула…

…Минуло кілька років їхнього спільного щасливого життя.

Марина народила донечку, і вона досі дякує тому дню невдач, за щастя, яке він їй приніс…

КІНЕЦЬ.