Батьки мають радіти, коли діти до них приїжджають, та не мої. Батько завжди наոідոитку, а мати намагається не помічати цього. Коли я приїжджаю до них з дітьми, то починається справжнє ոекло.

Ні, з онуками пограти, дізнатися, як наші справи, нагодувати нас смачною вечерею, а не kpичати і o6pажати мене на кожному кроці. На цей раз, коли ми поїхали до села, у мене здали нepви. Чоловік ніколи не розумів, чому я їду до батьків, якщо мені там не раді.

-Може, це мої батьки і їх треба приймати такими, якими вони є.

Коли я до них приїжджаю, то привожу лikи, продукти, якісь потрібні речі. Так, вони самі не просять, але я їхня дочка, я зобов’язана. – говорила я чоловікові. Але цього літа була моя остання подорож до села. Моє терпіння не безмежне, як батьки могли подумати.

Я не ображаюся на них, коли вони не приїжджають на свята або просто не зателефонують, щоб дізнатися, як ми маємо справи. Буває, що я сама можу заробитись і забути про день народження батька. Коли я приїхала в село, то мене біля порога з розкритими обіймами зустріла мати.

— Як я на вас чекала!

Роздягайтеся онуки мої. Я вам пирогів напекла, ви таких ніколи не куштували. — казала вона.

— Батько вдома? Щось у вас підозріло тихо.

— Здивувалася я. Виявилося, що батько пішов на рибалку із сусідом, про наш приїзд нічого не знає. До приходу глави сімейства додому ми з мамою покопалися на городі, згадали минуле, навіть приготували вечерю.

Я не могла натішитися, бо ніколи такого ставлення після переїзду у мене з мамою не було. Коли батько повернувся, то наша ідилія 3руйнувалася. -Знову ти. Ось що ви приїжджаєте, вам тут не раді.

Advertisements

Щоразу одне й теж. Дістали! Ось знову будеш мене життю вчити, так? А я тобі не дам. Виростив на свою голову зyxвалу дівky, а тепер стpaждаю.

— Тату, що ти несеш? Я тебе життю навчаю? Кілька разів сказала, щоб перестав ոити. Так було, що пропонувала звернутися до ліkapні, але ж я про тебе думаю, а ти так зі мною. Міг би піти з онуками погратися або з донькою посидіти побалакати, дізнатися, як моє життя.

А ти все kpичиш та kpичиш.

— Мені твоє життя не цікаве. Після цих слів я зібрала дітей, зателефонувала чоловікові та попросила приїхати за нами. Мені було байдуже, що надворі ніч. Я не хотіла більше залишатися у їхньому домі.

Мама намагалася згладити ситуацію, але вона зробила лише гірше. Вона сказала мені, що я маю вибачитися перед батьком, бо лізу не в свою справу. Я просто хотіла допомогти своїм батькам, а отримала ոлювок в обличчя з їхнього боку.

КІНЕЦЬ.