Тетяна живе в Іспанії вже вісім років. Вони з чоловіком поїхали сюди на постійне місце проживання, у них син. Купили невеличкий будинок, але затишний, і сталося так, що чоловік вирішив поїхати назад в Україну. Не подобається йому місцевий клімат, люди, робота, у відпустку приїхати одне, а жити постійно – це інше.

Не минуло й двох років, як чоловік заявив Тетяні:

– Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну.

– Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будино хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує.

– А що тут хорошого? Люди чужі, мені моя робота не подобається, ну ти як хочеш, а я поїду назад. У мене там є квартира, залишилася від діда.

Тетяна, звичайно, підозрювала, що чоловік може поїхати назад. Адже вони поїхали сюди, щоби забути сімейні неприємності, зраду чоловіка. Вона вибачила його, вистачило їй терпіння та мудрості зберегти сім’ю, вирішила, якщо вони поїдуть подалі, чоловік забуде свою пасію.

Тетяна продала трикімнатну квартиру, яка була у її власності, батько їй на вісімнадцятиліття оформив дарчу. Він працював великим чиновником у місті, мав таку можливість, шкода пішов із життя рано. Взяла кредит у банку, і купила будиночок в Іспанії, завбачливо оформивши на сина.

Але чоловікові все тут не подобається, Оксана, його пасія постійно пише повідомлення, вона народила доньку, і тепер просить допомоги на виховання дочки. Зрештою, чоловік поїхав назад в Україну. Таня розуміла, що клімат та робота, це відмовки чоловіка, перетягнула молода його на свій бік. Коли чоловік їхав, Тетяна йому сказала:

– Приїдеш додому, подавай одразу на розлучення, там його легше оформити, я надішлю свою згоду. Син дорослий, швидко розведуть. До мене сюди більше не приїжджай, бачити тебе не хочу. Я лишаюся тут, мені все подобається.

Ось так Тетяна залишилася сама в Іспанії, зараз їй сорок шість, шість років живе одна. Син Олег після закінчення інституту влаштувався в айтішну компанію. Познайомився з дівчиною, теж з України, працюють разом і живе тепер із нею, рік тому вони одружилися, народилася маленька донька Марійка. Тетяна на сьомому небі від щастя, така гарненька онука в неї, правда ще крихітка, але це нічого, виросте швидко.

Особисте життя своє Тетяна поки що не влаштувала, є багато шанувальників, особливо місцеві чоловіки, але вона не хоче пов’язувати своє життя з місцевим. Відчутна різниця менталітетів. Ну а якщо зустрінеться співвітчизник, то Таня і не проти, але їх вільних тут мало.

Ще одна проблема хвилює Тетяну, це її мама. Мама вже три роки наполягає, щоби дочка забрала її до себе. Матері шістдесят сім років, щороку приїжджає відпочити, донька спонсорує, назад їде важко. Хочеться їй жити із дочкою. А Тетяна не хоче жити з нею, вони постійно сваряться, у матері дуже складний характер, вона за вдачею лідер, і все має бути за нею. Але Таня чинить опір.

Тетяна дуже пристойно заробляє, а в найближчі пару місяців збирається відкрити свою перукарню. У неї тут багато знайомих, дві близькі подруги, і одна з подруг Галина радісно повідомила:

– Таня, до нас приїжджає мій двоюрідний брат Віктор, він давно розлучився зі своєю дружиною, і вирішив теж переїхати сюди, а поки що зупиниться у нас з чоловіком. Познайомлю вас, він хороший чоловік, головне заповзятливий, діловий. Якраз тобі підійде, йому сорок дев’ять, тож уперед.

– Галю, може ми не сподобаємось один одному, хіба можна бути такою впевненою.

– Якщо я кажу, то знаю. Віктора я знаю, ти йому сподобаєшся, головне, щоб він тобі сподобався. Тож за два тижні він приїжджає.

Мама Тані знову дзвонить:

– Дочко, що ти там вирішила з моїм переїздом? Я чекаю, чи потрібно оформляти документи. Мені набридло тут жити, давай вирішуй питання. Живеш одна в домі, я хочу до тебе, разом веселіше і надійніше, адже я старію.

– Мамо, не ображайся, але я не хочу жити з тобою в одному будинку. Ти знаєш, що ми не уживемося.

– Дочка, як тобі не соромно, мати проситься до тебе, а ти не хочеш. Я ж твоя мати, і хочу жити з тобою. Чоловіка в тебе немає, та й навіщо він тобі зараз, скоро вже постарієш.

– Мамо, я сподіваюся, що я скоро зустріну свого чоловіка.

– Ще чого надумала. Потрібно мені якнайшвидше приїхати до тебе, уберегти тебе від цього необдуманого кроку. Я приїду і буду тебе оберігати від цих негідників.

– Мамо, а ти запитала мене, чи я хочу, щоб ти мене оберігала? – Злісно запитала дочка. – Ти ще не встигла приїхати, а в нас уже розбіжності. Тож мамо збирай гроші, продаси свою квартиру, а потім уже купимо тобі тут невелику квартиру-студію. Я не хочу з тобою жити під одним дахом.

– Таня, але це довго, а я вже зараз хочу до тебе перебратися.

Тетяна знає, якщо приїде мама, то це щоденні сварки, невдоволення. Звичайно вона розуміє, матері одній сумно, дочка з онуком далеко, але здоров’я у неї ще міцне, майже не скаржиться, енергійна, тому дочка і пропонує такий варіант, одразу купити їй окрему квартиру. Тим більше, у Тані з відкриттям перукарні буде додатковий дохід, і допоможе матері придбати житло. Але треба трохи почекати, а матері не терпиться. Їй треба контролювати кожен крок доньки, як вона там без її нагляду?

Тетяна познайомилася з Віктором, статним чоловіком, впевненим у собі. У нього серйозний і уважний погляд сірих очей крізь окуляри, не те щоб красень, але приємний, особливо приємний голос. Коли він побачив Таню, у нього відлягло, він уявляв її по-іншому. А перед ним молода жінка, струнка, як дівчинка, задерикувата блондинка, смішна. Як тільки вона увійшла до квартири, навколо стало світліше і веселіше. Галя краєм ока спостерігала за братом і зрозуміла, що подруга йому сподобалася, та вона й не сумнівалася.

Віктор одразу почав вивчати впритул іспанську, він трохи знав, таки збирався сюди, але зараз необхідно вивчити мову. Збирається тут жити, працювати, тому знання мови дуже важливе.

Через два місяці Віктор переїхав до Тетяни, допоміг їй у відкритті перукарні, вона навіть не уявляла, наскільки він діловий. Вони з першого знайомства знайшли один одного, Віктор просто любив Тетяну, а вона теж закохалася у нього. Він говорив своїм родичам:

– Виявляється тут теж є наші жінки, розумниці та красуні. Дякую тобі сестро, що запросила сюди. А то я вже зневірився, перебрав кілька жінок, так і не зміг знайти свою, а тут виявляється моя Таня на мене чекала. Ось уже воістину «не знаєш – де знайдеш…».

Минуло близько року, Віктор влаштувався в компанію з перевезення вантажів, іспанську вивчив, щоправда, розмовну мову, читати ще не може, але розмовляє вільно. Пропонує Тетяні заміж, але вона поки що не наважується:

– Давай поживемо так, куди поспішати? Встигнемо. Нам нічого не заважає, будь-коли зможемо одружитися.

Тетяна довго не повідомляла матері, що живе не одна, але довелося зізнатися, бо підходить літо, і вона збирається до доньки.

– Мамо, у мене сюрприз для тебе. Я живу не одна з Віктором. Ми в майбутньому збираємось одружитися. Вітя добрий і спокійний чоловік, я з ним, як за кам’яною стіною.

– Таня, за якою ще стіною, що ти таке кажеш? Навіщо він тобі потрібний? Навіщо ти впустила до хати стороннього чоловіка? Ну, я приїду, швидко виведу його на чисту воду.

Таня засмутилася, Віктор дивився запитально, їй довелося розповісти про свою матір, про її характер і цю розмову.

– Таня, та не переживай ти так. Знайду я з тещею спільну мову, постараюся.

Коли мама прилетіла, до аеропорту її зустріла дочка. Обнявшись, мама запитала з підозрою:

– А де ж твій чоловік? Чи вже все, розлучилися? Дослухалася-таки до моїх порад?

– Ні, мамо, Віктор вдома зустріне тебе.

Коли увійшли до будинку, мама повела носом:

– Дочка, щось дуже смачно пахне, нарешті ти навчилася готувати?

Віктор вийшов у коридор з усмішкою та букетом квітів:

– Здрастуйте, Ганно Сергіївно, проходьте, – він вручив їй троянди.

Вже від того, що Віктор вручив їй квіти, у неї всередині щось затремтіло.

– Дякую, – відповіла вона стримано.

На столі стояли різноманітні нарізки, димілося м’ясо, від якого виходив ароматний запах, стояла величезна ваза з різноманіттям фруктів. Вона навіть зупинилася на мить, побачивши таку красу. Так її ще ніхто і ніколи не зустрічав.

– Мамо, знайомся, це Віктор, мій коханий чоловік, це все його рук справа. Він дуже класно готує, не те що я.

Після ситної та смачної вечері сиділи на веранді, пили чай. Віктор поводився так, ніби з матір’ю Тетяни знайомий вже півжиття. Найцікавіше, вона теж легко та весело спілкувалася з ним. Мама приїхала на місяць, і на протязі всього місяця, як тільки вона починала своє бурчання, Віктор відразу непогано зупиняв її невдоволення, як це у нього виходило, Тетяна не могла зрозуміти. Мама зразу ж заспокоювалася, переходила на інші теми.

Перед від’їздом зібрали сімейну раду, Віктор сказав:

– Так, Ганно Сергіївно, приїжджаєте додому, продаєте квартиру, а ми тут знайдемо для вас варіант невеликої квартирки, все-таки нам краще жити окремо. Чи не так?

– Звичайно, дорогий мій зять. Я погоджуюся на все, що ви мені запропонуєте. У мене з тобою краще вдається спілкуватися та й дочка інша стала.

– А може, все-таки не дочка, а Ви, люба Ганна Сергіївна, стали іншою? – Обережно і з посмішкою спитав Віктор.

– А що, може, і я! Я щаслива, що скоро житиму поряд з вами. Дякую тобі, Вітя!

А Тетяна не впізнавала свою матір, із вічно незадоволеної і буркотливої ​​жінки, вона раптом перетворилася на життєлюбну й усміхнену літню жінку, яка може ще й сама знайти собі тутешнього, літнього чоловіка! Ганна Сергіївна стала ще енергійнішою, у перукарні дочки їй зробили коротку стрижку, пофарбували, хоч зараз заміж! Додому вона полетіла щаслива та задоволена.