У житті ми зустрічаємося з багатьма проблемами і труднощами на шляху. Коли у нас трапляється щось погане, то наші рідні люди відходять на другий план.

Вони тільки ускладнюють нам життя, і ми думаємо, як від них позбутися. Виростаючи діти забувають, скільки турботи, любові, тепла і свого часу їм віддали батьки.

Саме така ситуація сталася з Ігорем. У нього була дружина і син. Оскільки він був єдиним в родині, хто працював, йому складно було піклуватися про своїх близьких. До того ж Ігорю доводилося доглядати за своїм батьком.

Масла у вогонь ще підливала дружина, оскільки часто скаржилася, що доводиться годувати ще одну людину. Тому чоловікові довелося вибрати для батька будинок для людей похилого віку. Він вирішив, що там про нього точно подбають, медичний персонал надасть допомогу.

Ігор разом з сином Кирилом поїхали здавати дідуся в будинок для людей похилого віку. Звісно, літній чоловік все прекрасно розумів, але змирився і не скаржився. Ігоря все цілком влаштовувало.

Однак на зворотному шляху, син задав йому одне питання. Хлопчик хотів знати точну адресу будинку престарілих. Ігор вирішив поцікавитися, навіщо йому він потрібний, адже дідуся вони будуть провідувати разом.

І дитина відповіла: «Я хочу знати адресу, тому що ти теж будеш колись таким же стареньким, як і дідусь і мені потрібно знати, куди тебе везти».

Ігоря слова сина вразили до глибини душі. Він представив себе на місці батька. Йому стало дуже прикро і боляче, адже він всього себе вкладає в сина, а той його здасть в будинок для людей похилого віку, як зламану іграшку.

На наступний день Ігор поїхав забирати батька з установи, син не дав йому зробити цей жахливий вчинок.

КІНЕЦЬ.