Аліна дуже подобалася Миколі. Красива струнка блондинка з карими очима. Він одразу звернув на неї увагу, як тільки вона влаштувалась працювати до них в офіс.

Жіноча частина колективу поставилася до неї насторожено і розділилася на два табори.

Одні стверджували, що у неї фарбоване волосся. Не буває карих очей при світлому волоссі.

Інша частина запевняла, що колір очей – це не що інше, як кольорові лінзи.

Час минав, а колір волосся не змінювався. Іноді Аліна одягала окуляри під час роботи. Навіщо окуляри, якщо вона має лінзи?

Ловелас Андрійко теж звернув увагу на Аліну, але, на відміну від сором’язливого Миколи, він одразу почав залицятися до неї. То запросить в кафе в обідню перерву, то принесе каву у кабінет.

А коли запропонував підвезти її на машині, Микола дуже заревнував.

Куди Миколі тягатись з Андрійком? Той справжній красень, який користується увагою жінок.

Міг сказати комплімент так, що дівчата мліли від щастя. Знав купу анекдотів і вмів їх розповідати.

Щоправда, здобувши перемогу, Андрійко незабаром втрачав інтерес до дівчини й перемикався на інших.

Цього разу Андрійко залицявся до Аліни, залишивши поза увагою Світлану, яка проливала в туалеті сльози і задумувалася про помсту…

Микола ж був великим, пухким, червонощоким, носив квадратні окуляри в роговій оправі і мішкуватий одяг.

Сором’язливий, з наївним поглядом. Але Микола розбирався в комп’ютерах. Будь-яку проблему міг вирішити, ну чи майже будь-яку. За це його цінували усі.

– Миколо, дякую, – говорила Люба або Віка, цілуючи його в щоку, від чого він червонів і соромився.

– Микольцю, ти справжній геній! Я весь вечір займався б, а ти за пів години впорався. З мене буде, якось посидимо собі, хильнемо трішечки, – обіцяв хтось із чоловіків і, звісно, забував.

Микола не гульбанив. Тому йому подобалося більше отримувати подяку від дівчат.

Микола не був багатим. Мама виховувала його одна. Коли Микола виріс і спитав про батька, брехати мати не стала, сказала як є.

Що народила його для себе на фінішній прямій своєї жіночої короткої молодості. Була вона маленька, худенька й не дуже гарна.

Якось одна із співробітниць запросила Галину у гості. Там вона й познайомилась із молодим хлопцем. Усі жінки були заміжні, крім Галини. Довелося йому проводити її додому. Галина не розгубилася і запросила його на філіжанку кави. А далі… Галина нікому не казала, від кого завагітніла. Хлопець був майже вдвічі молодший, навіщо йому життя псувати? Коли народився хлопчик, назвала Миколою на честь свого батька.

Микола ріс спокійним і тямущим хлопчиком, не завдаючи клопоту. Ще у школі почав захоплюватися комп’ютером. Але не проводив час в іграх, як решта хлопчаків, а намагався розібратися у всьому. Швидко зрозумів, що можна навіть заробляти. Ось тільки комп’ютер потрібен кращий. І Галина взяла кредит, купила улюбленому синові дорогий процесор, великий монітор. Чого не зробиш для єдиного синочка?

Після школи Микола вступив вчитися на програміста. Швидко став заробляти, і не копійки, як раніше, а пристойні гроші. Мати ним пишалася і любила. Не гульбанить, не ходить по клубам, сидить вдома й працює.

Коли Микола почав добре заробляти, Галина вийшла на пенсію і присвятила себе турботам про сина. Готувала багато і смачно, пекла пироги. Микола їв і повнів. Зі спортом він не дружив, сидів цілими днями біля монітора.

Як будь-яка мати, Галина мріяла про хорошу дружину для сина, про онуків. Намагалася знайомити його з доньками подруг і знайомих. Але Миколу дівчата не цікавили.

Аліна стала першою, на кого він звернув увагу. Та яка увага?! Він втратив сон, апетит! Годинами милувався на неї в соцмережах. А вона його не помічала… Зовсім…

…Якось прийшов Микола на роботу раніше і вивів з ладу комп’ютер Аліни. А куди ж без нього? Вся робота стала, а тут начальство вимагає звіт про виконану роботу.

– Допоможи! – прибігла Аліна до Миколі.

Він з поважним виглядом довго порався, усуваючи проблему, що заважала роботі комп’ютера, яку сам зробив.

Аліна нервово переступала з ноги на ногу. Нарешті Микола видалив програму і встав з-за столу.

– Що, не вийшло? – дуже засмутилася Аліна.

– Можеш працювати. Я все виправив, – поблажливо сказав Микола.

– Що, правда? Велике тобі дякую! Проси, що хочеш, – у пориві подяки легковажно пообіцяла Аліна.

– Що хочу? – Микола дивно подивився на неї.

Аліна зрозуміла, що сказала зайвого.

– Так. У межах розумного, звісно, – відповіла вона. – Хочеш, сходимо в кіно? Чи повечеряємо в кафе?

– Я всі фільми вже подивився, навіть ті, що ще не вийшли у прокат. Скоро Різдво. У нас буде корпоратив. Ти потанцюєш зі мною?

– З тобою? А ти вмієш? – збентежено запитала Аліна. – Добре, обіцяю, – вже не так впевнено сказала вона.

Через тиждень, на вечірці, коли всі посиділи, закусили, і дійшло до танців, Микола підійшов до Аліни.

Не встиг він відкрити рота, як сталося несподіване.

До них підлетів Андрійко, підхопив Аліну і повів у центр танцювального кола. Микола розгублено дивився, як Аліна танцює з Андрійком, зовсім забувши про свою обіцянку. Микола пішов з вечірки додому.

Наступного дня Аліна підійшла до нього і виненувато вибачилася.

– Ти чому так рано пішов? Я б потанцювала з тобою, – сказала вона.

Микола поправив окуляри на носі.

– Я все розумію. Я негарний. Не подобаюсь жінкам, як Андрійко. Я думав, ти інша, а ти така сама, як усі.

– Миколо, ти добрий, розумний, – гаряче і квапливо почала Аліна. – Але тобі треба трохи привести до ладу фігуру. Ти не намагався носити лінзи? Одягатися модніше? Зрозумій, дівчата, як і чоловіки, спочатку дивляться на зовнішність. Хіба ти звернув би на мене увагу, якби я була негарною?

Микола промовчав.

Вдома він довго стояв перед дзеркалом, уважно роздивляючись себе. Дійшов висновку, що Аліна має рацію. Для початку він вирішив відмовитися від пиріжків. Коли мама вперше побачила нез’їдені на тарілці пиріжки, дуже засмутилася.

– Не смачні? Чи не пропеклися?

– Чудові пиріжки, мамо. Я просто не хочу. Я завтра зʼїм їх на роботі.

Наступного дня Микола пригощав усіх в офісі маминими пиріжками.

– Тепер я розумію, чому ти такий вгодований, – сказав Андрійко, наминаючи третій пиріжок.

Микола зітхав, але тримався. Однієї дієти було мало, потрібні фізичні навантаження, а Микола не дружив зі спортом.

Він передивився усі сайти. Але всі вони пропонували заняття бігом чи у тренажерному залі.

На очі потрапило оголошення про те, що проходить набір на танцювальні курси для дітей та дорослих.

Танці це той самий спорт, тільки приємний.

Микола набрав номер вказаного в оголошенні телефону. Відповів молодий жіночий голос. Микола, соромлячись і запинаючись, пояснив ситуацію.

Сказав, що він повний, неповороткий, ніколи не танцював, дуже хоче спробувати, але не впевнений, що в нього вийде.

– Приходьте завтра о сьомій, подивимося, – відповів молодий жіночий голос привітно і без сміху.

Це надихнуло Миколу, і він запитав уже впевненіше:

– А хто навчатиме танців, чоловік, чи жінка?

– Я, – сказала дівчина. – Не сумнівайтеся, я маю великий досвід. Я брала участь у міжнародному конкурсі, але зараз була слаба і тепер не можу професійно займатися танцями. Вирішила спробувати вчити інших. На жаль, діти навчаються охочіше за дорослих.

У її голосі почувся смуток. І Миколі стало шкода цю дівчину. Мабуть, у неї мало учнів, а гроші потрібні. Він відкинув сумніви і наступного дня прийшов за вказаною адресою. Його зустріла симпатична дівчина, зовсім не худенька, як думав він. І виглядала вона старшою за нього.

– Я дзвонив вам учора, – бентежачись, сказав Микола. – Якщо ви вважаєте, що для танців я надто повний, скажіть одразу.

– Що ви? Повнота тут ні до чого. Зовнішність не має значення. Головне – бажання танцювати, – впевнено підбадьорила вона його.

– За голосом я вирішив, що ви зовсім молоденька, – наївно видав Микола.

Лариса щиро засміялася.

– Ну що, спробуємо? – запропонувала вона.

– А що, нікого більше не буде? – Микола розгублено оглянув порожню залу.

– Ви прийшли першим. Це навіть добре. Не будете соромитися, порівнювати себе з іншими. Дивіться… – вона показала йому кілька простих рухів.

Микола повторив. Лариса похвалила його, увімкнула музику і стала поруч. Під музику виконувати рухи легше. Потім вони потанцювали парою, правда Микола постійно шпортався і ставав на ногу. Але Лариса вдала, що не помітила.

– Ось бачите, як добре у вас виходить? Ви вчитеся дуже швидко, – похвалила вона Миколу.

– Дякую, Ларисо, не думав, що вийде, – від похвали Микола почервонів.

Він уже уявив, як одного разу танцюватиме з Аліною.

– Заходьте завтра до сьомої. До шостої у мене дитяча група.

Микола ледве дочекався вечора. Після роботи одразу поїхав на заняття танцями. Краєм ока навіть встиг побачити, як Лариса займалася з дітьми. Хлопчиків було менше, аніж дівчаток, але вони були. І це надихнуло Миколу ще більше.

Потім вони знову танцювали з Ларисою.

– Не робіть надто великих кроків. Поставте ногу так, щоб не відчувати напруги м’язів. Правильно. Ось так. Тепер перенесіть вагу тіла на ногу, а іншою ногою зробіть такий самий крок.

Щодня Микола з Ларисою розучували нові рухи, йому дедалі більше подобалося танцювати. Ларису він перестав соромитись. Запитував поради, і вона ділилася з ним майстерністю.

Через три тижні Микола помітив, що штани почали спадати з нього, довелося тугіше затягнути ремінь.

Змін у собі він не помічав. Але Андрійко раптом сказав, що Микола схуд:

– Чи не закохався ти, Микольцю?

Незабаром Миколі довелося купувати нові штани, а до них і нові сорочки. Заодно замінив окуляри лінзами.

Лариса порадила купити інше взуття. Вона сходила з ним у магазин і допомогла вибрати нові черевики.

– Як у Андрійка, – сказав Микола, роздивляючись у себе в дзеркалі. – Як ти гадаєш, тепер я можу сподобатися дівчині?

Лариса уважно подивилася на нього.

– Ти прийшов займатися танцювати через дівчину? – запитала вона.

– Так, – чесно зізнався він.

– Ти їй обов’язково сподобаєшся, – впевнено пообіцяла Лариса.

Микола так зрадів, що не помітив, як її похмурий погляд ковзнув убік…

…Напередодні вечірки на честь весняного свята Аліна підійшла до Миколі.

– Ти дуже змінився. Схуд, одягатися став краще. Я пам’ятаю свою обіцянку.

Серце Миколі від радості стрепенулося. Вона сама підійшла, пообіцяла!
Микола, як завжди, запитав поради у Лариси, як йому одягнутися.

– Одягни класичні штани та сорочку, краще чорну, щоб ні що не обмежувало руху. Комір сорочки та манжети розстебни, рукава трохи позакочуй. Це додасть тобі впевненості. Не хвилюйся. Пам’ятай, що ніхто не вміє танцювати краще за тебе.

– Але Андрійко …

– Твій Андрійко вміє тільки хизуватися, – різко зупинила його Лариса. – Перестань дивитись на інших. Ти анітрохи не гірший за Андрійка. Ти вмієш танцювати, а він ні. Ось побачиш, твоя Аліна оцінить це.

І знову її погляд спохмурнів.

– Щось трапилося? Чому ти засмутилася? – запитав він.

– Ти вибореш свою Аліну і облишиш танцювати…

Микола не знав, що відповісти. Він справді навчався лише заради одного танцю з Аліною.

…Після урочистої частини та закусок розпочалися танці. Перші два Микола пропустив, стояв осторонь, спостерігаючи, як співробітники тупцюють у центрі зали під ритмічну музику.

Аліна кілька разів поглядала на нього, але сама не підходила.

Зрештою, зазвучала спокійніша мелодія. За перших звуків досить відомої пісні, Микола підійшов до Аліни і, почервонівши, запросив на танець.

Вони вийшли у центр зали. Декілька пар уже повільно погойдувалися в танці.

Микола поклав ліву руку на спину Аліні, правою тримав її долоню і відвів трохи убік.

Зробив кілька танцювальних кроків, приміряючись. Він помітив подив в очах Аліни. Микола раптом згадав настанови Лариси і рішуче повів Аліну по залі.

Він цілком зосередився на рухах, на Аліні, не помічаючи нічого довкола.

Не бачив, що ніхто більше не танцює, всі дивуються з них з Аліною. Микола все більш впевнено вів Аліну по залі, а вона слухняно йшла за ним, намагаючись вгадати наступний рух.

Під кінець мелодії він відхилив її назад, утримуючи на руці і нависаючи над нею.

На кілька секунд у залі запанувала тиша. Микола допоміг Аліні випростатися. З усіх боків заплескали в долоні. Тільки тут Микола згадав, де знаходиться, і зніяковів. А Аліна дивилася на нього з цікавістю.

– Ну ти даєш. Не очікувала від тебе. Навчиш? – поплескав Миколу по плечу Андрійко, що підійшов до них.

Микола не встиг відповісти. Знову загриміла ритмічна музика, і Андрійко повів Аліну в танець. Микола повільно спускався сходами, коли його гукнула Аліна.

– Ти вже йдеш?

Микола зупинився і обернувся до неї.

– Так. Я зовсім забув… Мені треба встигнути в одне місце.

Аліна стояла на майданчику і дивилася на нього зверху вниз, але зовсім не зарозуміло, як раніше. Микола швидко побіг сходами, зайшов до свого кабінету, схопив куртку і вискочив на вулицю.

Вдень весняно пригрівало сонце, але зараз підморозило. На зупинці він сів у автобус, але поїхав не додому, а зовсім у інший бік.

Підходячи до будівлі, де Лариса орендувала залу для танців, він помітив у вікнах першого поверху світло. Виходить, вона ще не пішла. Він зайшов до зали й побачив її на лавці біля стіни. Вона встала і підійшла до нього, зрадівши, як йому здалося.

– Ну як? Все вийшло? – запитала вона, вдивляючись в обличчя Миколі.

– Так. Я всіх здивував, – Микола зніяковіло, але задоволено посміхнувся.

– А Аліна? – обережно спитала Лариса.

– Кілька разів стала на ногу, – Микола нервово сміявся. – Не вона, а ти навчила мене танцювати, допомогла повірити в себе…

– Миколо, для цього я й орендувала залу, щоб вчити танцювати. Але група набралася маленька, і то лише дитяча. Я мушу відмовитися від зали. Оренда дуже дорога.

Микола нахилився і швидко поцілував Ларису. Просто притулився губами до її губ.

– Миколо, я старша за тебе…

– Хіба вік має значення для кохання? Я всім завдячую тобі. Хочеш, у тебе завтра буде багато учнів? Ти зможеш оплачувати оренду.

– Звідки? Я кидала в поштові скриньки оголошення, розміщувала в соцмережах рекламу, але, крім тебе, ніхто не прийшов.

– Я напишу сам, про себе. Живий приклад кращий за будь-яку рекламу. І старша ти мене всьго на три роки. А танцювати я буду продовжуватиь. Адже ти показала мені всього два танці.

Наступного дня Аліна підійшла до Миколи.

– Чудово ми вчора потанцювали. Ти всіх здивував. Де ти цьому навчився?

– Мене навчила одна дівчина… Я її кохаю.

Микола виконав обіцянку. Написав у всіх соцмережах про себе, як танець змінив його життя. Запросив охочих спробувати повторити його досвід і повірити в себе.

За кілька днів Лариса повідомила, що набрала дорослу групу.

Микола, як і раніше, ходив на заняття.

Незабаром він зробив пропозицію Ларисі.

…Щоб здобути дівчину, Микола почав вчитися танцювати, а навчившись, зрозумів, що любить зовсім іншу.

Не варто бігти за щастям, воно саме тебе знайде…