– Схоже, що моє тихе, спокійне й веселе життя добігає до кінця, – подумав Сашко, коли його дружина Юля оголосила, що у них буде дитина. – Ні, ну щаслива подія, але чи не зарано? Тільки два роки, як ми одружилися, обом по двадцять два всього. Ну куди поспішати?!

Але Сашко не став засмучувати дружину, та й батьки, ну гаразд, батьки з обох боків так зраділи! Він вдав, що теж радий. Купив дружині подарунок, золотий ланцюжок, тоненький, як павутинка, і кулончик з її ініціалом – літерою «Ю».

Але в душі оселилася тривога та почуття легкого роздратування. Тепер усі розмови в сім’ї були лише про малюка, про терміновий ремонт, дитячі меблі. Навіть шпалери вже вибрали. Для хлопчика блакитні з сонечками та зайчиками, для дівчинки рожеві з сонечками та квіточками. Поки що було неясно, хто народиться.

Цю звістку теж чекали з неприхованим нетерпінням. Навіть його батько, завжди скупий на емоції, теж завівся.

– Внучечку б нам, га?! – говорив він дружині і весело підморгував.

А Сашку було всеодно, син чи дочка. Хоча ні, син все ж таки краще. Футбол, риболовля у майбутньому. Ще купити іграшкову залізницю, це обов’язково. Він уже й пригледів її в магазині. Але купувати рано, звісно, та й дорого чогось…

А от якщо донька народиться, то тоді ці всякі ляльки, Барбі, яких він терпіти не міг. Бантики. Він одразу згадав сусідську дівчинку Люду: вічно, як тістечко від торта, з бантиками й мереживами.

Але своє роздратування він стримував, як міг. Дівчинка так дівчинка. Від нього тут нічого не залежить. Тільки ось з Юлею якось стосунки не те, щоб зіпсувалися, але стали прохолоднішими.

Йому не подобалося, що вона повніла, бігала по лікарях, почала дотримуватися дієти і його долучати. Але він не при надії, слава Богу! Чому б і не поїсти перед сном, не хильнути чарочку за вечерею, не посидіти з пінним біля телевізора?

Ні, треба йти на прогулянку перед сном. І ніяких тобі: «Давай зайдемо в кафе, посидимо» чи ще гірше: «Може до Толіка заскочимо?»

Ні, це тепер заборонялося, кава та морозиво на ніч шкідливо, дитині це навряд чи сподобається.

Багато чого змінилося, що там і говорити. І сама Юля вже не така чарівна, хоч і кажуть, що вагітність прикрашає жінку. І всі ці нові правила, яких Сашко ледь дотримувався.

А тут саме відрядження в нього! Зрадів, але, мабуть, занадто…

Сашко прийшов додому з величезним букетом квітів у руках.

– Кохана, я вдома! – радісно гукнув він дружину.

– Ого, дякую, коханий! – вийшла до чоловіка Юля. – А що це ти такий веселий якись?

– Та нічого я не веселий… – якось знітився Сашко. – Ось хотів зробити тобі приємне і… І сказати, що я їду у відрядження. Шеф нікого іншого не знайшов, так що доведеться мені. Ось так…

Юля якось вся знітилася й поставила квіти у вазу.

– Сашко, а ти часом не забув, що в нас за подія у пʼятницю? – раптом запитала вона.

– Яка ще подія у пʼятницю? – Сашко дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається.

– У мене УЗД в п’ятницю! Визначатимуть стать малюка. Невже тобі не цікаво, Сашко?

Він зрозумів свій промах: надто вже відверто висловив свою радість щодо від’їзду. Зробив стурбований вигляд і відповів:

– Звісно я не забув! От і буде мені сюрприз, коли повернусь. Ти мені не повідомляй по телефону, гаразд? Я буду весь час в здогадках. І мчати додому, як на крилах, щоб дізнатися, домовилися?

При цих словах він постарався все ж таки посміхнутися, втішивши Юлю. І на дієтичну вечерю погодився без нарікань!

Чи вірила вона йому чи ні, чи відчувала його нещирість, Сашко не знав. Хоча незручність за свою поведінку та ставлення до того, що відбувається, відчував. Але він любив Юлю, а з дитиною треба просто змиритись.

У Толіка он навіть дружини немає, все подружок змінює. Він і старший за Сашка, і заздрить йому, сам не раз говорив. Отже, все добре.

– Народиться син, стану молодим батьком. Юля перестане ображатися й вередувати. Все налагодиться, – розмірковував він про себе, навіть не помітивши, що мимоволі назвав майбутню дитину сином.

У відрядженні Сашко відчув певну внутрішню свободу. У компанії, куди він прибув, теж працювали молоді хлопці, багато кого він вже добре знав, зустрічалися раніше. Тож час минав і продуктивно, і весело. Особливо вечорами у кафе.

З Юлею він розмовляв щодня по телефону. Вона ні на що не скаржилася, але одразу після УЗД подзвонила йому все ж таки, не витримала і радісно повідомила:

– Сашко! В нас донька! – і не почувши його схвального вигуку, сказала засмучено: – Ну от, я так і знала, ти нерадий…

– Та радий я, радий, Юлю. Просто на роботі зараз, давай я тобі ввечері передзвоню, – відповів Сашко, приховуючи своє розчарування.

А ввечері пішов із хлопцями на пінне і передзвонив уже ближче до десятої. Юля плакала, він заспокоював її, казав, що скоро повернеться, і нехай вона поки що над ім’ям подумає.

– А ти? У тебе є ідеї? – запитала дружина крізь сльози.

Ідей у нього не було, довелося сказати перше, що спало на думку: Іванка. І знову сльози. Хлопʼяче ім’я вона так і знала, що він сина хотів. Але доньку назве Тетянка. І крапка!

Так, нелегкі часи… Повернувшись додому, Сашко побачив Юлю все ще ображеною, трохи більше поповніла. А вечорами тепер плюс до всього додалася йога. Вона вмикала телевізор, знаходила там спеціальну програму з йоги для вагітних і просила їй не заважати. Він і не заважав.

Юля все більше віддалялася від нього, стала замкненішою, і Сашко не знав, як виправити це становище. У душі він уже упокорився і з йогою, і з донькою Тетянкою, і з дієтичними вечерями.

Тільки б повернути її колишню, з жартами, поцілунками, коли вона обіймала його за шию і говорила на вухо:

– Я так люблю тебе, Сашко.

Цих слів він уже давно не чув від дружини, хоч перед сном цілував її й говорив ніжності. Це лишилося незмінним.

Того недільного ранку Сашко прокинувся рано. Сонечко заглянуло у вікно, день намічався теплий, настрій теж був хорошим. Поруч мирно спала Юля. Він глянув на неї. Повіки тремтять, губи зімкнуті.

Будити Юлю не хотілося, але тут раптом він помітив, як по щоці прокотилася сльозинка і проклала доріжку до вуха. Він обережно торкнувся дружину за плече, і вона розплющила очі.

– Ти чого, Юлю? Плачеш? – спитав він насторожено.

– Сон наснився, що Тетянка народилася, а ти навіть не прийшов. Сходи по молоко й хлібом, будь ласка, – відповіла Юля і, важко підвівшись із ліжка, пішла й закрилася у ванній.

Настрій різко погіршився. Сашко вдягнув джинси, футболку і вийшов з квартири. Його опанувало якесь незрозуміле почуття, схоже на тривогу. В очах все ще стояла Юля в сльозах, лунали її слова. Але роздратування не було, йому чомусь було її шкода.

Сашко закупився і подався додому. Але тут на другому боці вулиці він побачив квітковий кіоск і тут же пішов туди. Звідки взявся цей мотоцикліст?

Сашко розумів, що лежить на землі…

Але тут до нього підходить маленька дівчинка, бере за руку, допомагає підвестися і веде за собою. Долоня тепла, і йому так добре! Він не питає, куди вони йдуть. Аж тут перед ними яскрава смуга, що світиться, і сяюче світло попереду…

– Це лінія життя. Тобі за неї не можна, – сказала дівчинка. – А мене Тетянка звуть, ми скоро побачимося… – з цими словами дівчинка зникла в легкому серпанку за тією смугою.

– Чоловіче, ви мене чуєте? – раптом долинуло до його слуху чіткіше. – Очі можете відкрити?

Поруч уже була швидка, його відвезли в лікарню.

– У сорочці народився ти, друже, – сказав йому сивий лікар. – А ось мотоциклістові менше пощастило, точніше, не пощастило зовсім…

І тут у палату зайшла Юля, вся у сльозах, сіла поряд.

– Яка ж вона гарна, – подумав Сашко і згадав про Тетянку, вона була схожа на Юлю.

І така радість, така любов розтеклася в його душі до них обох, що він однією рукою обійняв дружину й сказав:

– Пробач мені, Юлечко. Я так вас обох люблю. Ти мені віриш?

– Вірю, звичайно, коханий. Ми теж тебе любимо. І я, і Тетянка.

– Я знаю, – відповів Сашко і відкинувся на подушки.

Він був там, біля межі… Він бачив, відчував цю любов через теплу дитячу долоньку дівчинки, яка не дала йому переступити останній рубіж…