Колишня дівчина брата всім розповідає, що я зірвала їхнє весілля. Проте вона сама все зробила для того, щоби це сталося. І, звичайно, не від великого розуму.

Ми з братом двійнята. Нашу сім’ю можна було називати зразковою, бо ми були дуже близькі та дружні. Батьки дуже любили один одного, ми росли щасливими дітьми. Коли нам було двадцять років, ми залишилися без батьків. Вони потрапили в автомобільну аварію, коли взимку поверталися із дачі. Це був важкий період, але нам з братом пощастило, що ми маємо один одного. Удвох горе було легше пережити. І правильно кажуть, що між двійнятами особливий зв’язок.

Наша родина проживала у двокімнатній квартирі. Квартира була досить великою, з просторою кухнею. Батьки придбали цю квартиру незадовго до загибелі. Планували, коли ми з братом з’їдемо, що в нашій кімнаті вони обладнають собі спальню, а у своїй – вітальню. Але, на жаль, їхнім планам не судилося збутися. Коли сталося горе, ми з братом вирішили, що кожен матиме свою окрему кімнату.

Щоб не наступати на граблі багатьох сімей та уникнути конфлікту, якось ми з братом вирішили обговорити подальшу долю батьківської квартири. Прийшли до взаємної згоди, що кожен накопичуватиме кошти на окрему квартиру, а коли в обох з’являться сім’ї, то вирішимо: або поділимо квартиру, або хтось викупить свою частку. Оскільки ми залишилися без батьків, ми були змушені перейти на заочну форму навчання та почати працювати, щоб забезпечувати себе.

Хоч ми з братом споріднені душі, але компанії у нас різні. Коли нам виповнилося двадцять два роки, мій брат по вуха закохався. Так сильно, що привів дівчину до нас, щоб жити з нею разом. Дівчину звали Юля. Я її практично не знала, так, бачила пару разів на спільних вечірках, і вона мені здавалася простою, дуже гарною і милою дівчиною. Я не була проти, щоб вона жила в нас.

Мати навчила нас з дитинства допомагати їй по дому, і не було такого, що нам потрібно було нагадувати по кілька разів, про те, щоб ми або помили посуд, або прибралися. Для нас це було повсякденною справою. А ще було таке правило, один готує, інший миє посуд. Коли ми залишилися одні, то ми з братом прибирали та готували, хто коли зміг. На цьому ґрунті у нас конфліктів не було.

І ось коли Юля стала проживати з нами, вона перестала мені здаватися такою простою та милою. Я думала, що якщо ти живеш зі своїм хлопцем у його квартирі, то ти банально митимеш посуд за собою. Але ні, дівчина думала, що у нас гостює і взагалі вирішила, що прибиранням і приготуванням за замовчуванням займатимуся я, нібито це мої прямі обов’язки. Кухар та прибиральниця в одній особі.

Якось за вечерею, я вирішила порушити це питання, що якщо ми живемо втрьох, то й домашні обов’язки теж ділитимемо на трьох. Брат підтримав мене. Мені здавалося, що Юля почула нас. Почути, може, й почула, але не зрозуміла. Це точно.

Мій брат працює за звичайним графіком з понеділка по п’ятницю, а у мене графік плаває – два через два. А слід зазначити, що Юлія наша не працювала. Але це не заважало миші вішатися в нашому холодильнику: Юля не хотіла не те щоб готувати для нас трьох, вона брата не намагалася навіть нагодувати.

Мабуть, шлях до серця мого брата точно лежав не через шлунок. Так ось, одного зі своїх вихідних я вирішила наготувати для нас на пару днів. Після того, як я приготувала поїсти, я склала посуд в раковину і думала піти відпочити. Вирішила запропонувати Юлі пообідати, заразом і помити посуд.

Постукавши у двері кімнати, я увійшла, тим самим відволікла дівчину брата від дуже важливої справи – гортання стрічки

Інстаграму:

-Юль, я там обід приготувала. Якщо хочеш, поїж і помий, будь ласка, посуд, а то я втомилася.

– Я що, посудомийка тут? Я ніби в гостях. Чому я мушу мити ваш посуд? – Відповіла мені инстадива.

– Я думаю, що ти не в гостях, раз живеш із моїм братом у нашій квартирі. І ми тобі казали, що у нас в будинку є правило: один готує, інший прибирає. Якби ти вирішила нас здивувати та щось приготувати, то я б спокійно помила б за тобою посуд.

– Може мені ще підлогу помити та унітаз почистити?

– Було б непогано, а то мені набридло прибирати на підлозі твоє волосся. За три місяці могла б унітаз і помити.

Коли брат прийшов із роботи, я йому розповіла, що у нас із Юлею стався невеликий конфлікт. Ми повечеряли всі разом, і я пішла до своєї кімнати, звернувши увагу, що посуд як стояв, так і продовжив стояти в раковині. Трохи згодом я пішла на кухню пити чай і побачила, що посуд вимитий. Не знаю, чи брат сам вимив, чи вплинув на Юлю.

Через кілька днів, прийшовши з роботи, я почула, як Юля заливається сльозами. На запитання, що сталося, брат відповів, що Юля втратила сімейну реліквію – брошку із сапфіром. Про себе я подумала, що це не дивно, бачачи який вона бардак розвела в кімнаті брата. Кинула кудись свою брошку і забула. Я вдала, що щиро співчуваю, і пішла до своєї кімнати.

За пів години Юля зайшла до мене і попросила дозволу взяти розчин для зняття лаку. Дівчина потяглася за нем, впустивши мою маленьку скриньку, яку ми з мамою купили разом на морі. Який був мій подив, коли на підлозі я побачила не тільки розкидані прикраси, а і брошку Юлі.

Дівчина відразу покликала брата і почала кричати: «Ти бачиш? Подивися, з ким ми живемо? Вона мене ненавидить». У сльозах Юля вискочила з кімнати, брат за нею, щоб її заспокоїти, а я стояла здивовано. Думала, що така маячня може бути тільки в мелодрамах, але ніяк у мене у квартирі. Я пішла до них і почала говорити:

-Я не знаю, що у цієї дівчини в голові, але цей дитячий садок мені вже набрид.

– Мені здається, ти надто вимоглива до Юлі. Вона не почувається тут господаркою, – заявив мені брат.

– Очі відкрий! Що я від неї вимагаю? Елементарної допомоги по дому? Та вона сидить в Інстаграмі цілими днями, нічого не робить, та ще розігрує тут дешеві мильні опери, – я вже не витримувала. – брошки вона підкидає до скриньок. Ще каже, що вона у гостях, чи бачите. Обслуговуйте її тут усі. Що не попроси, нічого не хоче робити. Яка з неї господиня?

-Ти Бачиш, як вона мене ображає? Та вона прямим текстом каже, що я – ніхто! Дай їй відповідь! – Закричала Юля.

– А хто ти? Що ти думаєш, якщо гарна, то вже все дозволено? Таких як ти, натовпами містом ходить. І в рази розумніші, ніж ти. Що думаєш, попу на фото виставила, всі хлопці злетілися і справа зроблена? Можна насолоджуватися життям? Ні, дівчинко.

– Ти може рота закриєш своїй сестрі? – Звернулася вона до брата.

Він промовчав. Юля кинулася до кімнати, зібрала свої речі та пішла. Я не знаю, чи намагався брат її повернути, мені було гидко брати участь у таких дешевих інтригах і взагалі щось слухати про цю дівчину, я просто закрилася у своїй кімнаті. Через якийсь час брат сказав, що він розчарувався в ній і вони розійшлися.

Я сподіваюся, це був корисний досвід для мого брата, і він краще розбиратиметься в дівчатах і не вестиметься тільки на гарне обличчя і фігуру. Юля ходить і розповідає нашим друзям, яка я нестерпна стерво, яка зруйнувала її щастя і що мій брат безхребетний козел.

КІНЕЦЬ.