Стоячи біля вікна, Лєра з тривогою в очах спостерігала, як Антон йде з дому. Сумніви, які заволоділи нею в останній місяць, не давали спокою. “Чи на роботу він йде насправді?”

– У голові Лєри крутилися одні й ті самі думки, які протягом 4 років їхнього спільного життя не виникали жодного разу. Вона вирішила діяти, незважаючи на вагання.

Лєра стежила за Антоном, перевіряла його телефон, шукала ознаки зради, але нічого конкретного не знаходила. Якось увечері, сидячи за вечерею, Лєра не витримала: “Антоне, ти дійсно завжди на роботі допізна?” Антон глянув на неї, відчуваючи напругу у її питанні:

“Так, люба, багато роботи. Я знаю, що це важко, але я намагаюся для нас.” Але сумніви не йшли. Дні наповнювалися напругою, і одного разу Лєра вирішила висловити всі свої почуття та побоювання.

“Антоне, я відчуваю, що між нами щось стало не так.

Я навіть подумала, що ти… що ти з кимось зустрічаєшся”, – голос Лєри здригнувся, висловлюючи всі її переживання. Антон глянув на неї з подивом і смутком в очах. “Лєра, я люблю тільки тебе.

Я не зраджую тобі. Це правда, я багато працюю, але все, що я роблю, я роблю для нашого майбутнього.”

Слова Антона пролунали щиро, і Лєра відчула, як її сумніви починають розсіюватись. “Пробач мені, будь ласка,” – сказала вона, відчуваючи, як у її очах з’являються сльози. “Я просто так боялася тебе втратити.”

“Давай більше довіряти один одному,” – запропонував Антон, обіймаючи її.

“Довіра – це основа нашого кохання.” З цього моменту Лєра вирішила більше не сумніватися в Антоні та довіряти йому, усвідомивши, що довіра у відносинах справді невід’ємна, а може – найважливіша складова.

КІНЕЦЬ.