Анатолій та Валентина вперше побачились у переповненому вагоні столичного метро. Здавалося, що весь світ зник, коли їх очі зустрілися.

Валентина спіймала момент і запитала: “Ви не могли б передати мені цей журнал?” вказуючи на видання, яке Анатолій тримав у руках.

“Звичайно, тримайте,” – посміхнувшись, відповів Анатолій, простягаючи їй журнал.

Поїздка в метро пролетіла як одна мить, і, коли настав час виходити, Анатолій сказав: “Може, вип’ємо кави разом?” Валентина погодилась.

За філіжанкою кави вони дізналися один про одного набагато більше.

Почуття між ними росли з кожною хвилиною. За тиждень Анатолій вирішив представити Валентину своїм батькам. “Мої батьки будуть у захваті від тебе”, – впевнено сказав він.

Проте зустріч відбулася не так гладко, як очікував Анатолій. Його мати одразу помітила татуювання на зап’ясті Валентини і не приховала свого невдоволення.

“Анатолію, ти знав про її татуювання?” – суворо запитала мати. “Мамо, це лише татуювання,” – заперечив Анатолій, намагаючись згладити обстановку. Валентина, відчуваючи напругу, але бажаючи розрядити ситуацію, сказала:

“Я розумію ваші побоювання, але це частина моєї історії. Я сподіваюся, згодом ви приймете мене такою, якою я є.”

Анатолій підтримував Валентину, але відчував, що між ними виникла перешкода. Тим не менш, їхня любов була сильніша за будь-які упередженості.

З часом батьки Анатолія дійсно прийняли Валентину та усвідомили, що їхній син зробив правильний вибір. Історія Анатолія та Валентини стала для всіх друзів та знайомих нагадуванням про те, що справжнє кохання може подолати будь-які перепони.

КІНЕЦЬ.