З самого дитинства я не знав, що таке мати справжнього батька поряд. Мій рідний батько пішов, коли мені було лише два роки, і я завжди відчував цей вакуум у своєму житті.

Тому, коли в мене народилися діти, я вирішив стати для них батьком, якого в мене не було.

Однак реальність виявилася набагато складнішою. Стрес на роботі, демони минулого та невпевненість у собі як у батькові почали переслідувати мене щодня.

Якось увечері, коли я повернувся додому, моя дочка Аліна сказала: “Тато, ти обіцяв прийти до мене на шкільний захід, але ти не прийшов!” Я зітхнув: “Пробач, дочко. Я забув.

Робота…” Моя дружина, Олена, втрутилася: “Ти завжди говориш про роботу. Діти ростуть, і ти пропускаєш усі важливі моменти.” Я глянув на неї. “Я знаю, що роблю неправильно.

Але я не знаю, як бути ідеальним батьком. У мене не було прикладу.” Олена підійшла до мене і взяла мене за руку. “Ти не повинен бути ідеальним. Ти повинен бути просто поряд.”

Наступного дня я взяв вихідний і вирішив провести його зі своїми дітьми. Ми пішли до парку, покаталися на велосипедах і пограли у м’яч.

Це був один із найкращих днів у моєму житті. Увечері, коли діти вже лежали у своїх ліжечках, мій син Максим сказав: “Тату, мені сподобалося з тобою сьогодні. Ти найкращий.”

Ці слова зачепили мене до глибини душі. Я зрозумів, що бути добрим батьком не означає бути бездоганним. Це означає бути поруч, любити та підтримувати своїх дітей у будь-якій ситуації.

З того часу я почав приділяти більше часу своїй сім’ї. І хоча я все ще роблю помилки, зате я знаю, що мої діти люблять мене таким, яким я є. І це найголовніше!

КІНЕЦЬ.