Марина зі своїм чоловіком Сергієм вечеряли на кухні.

– Сергійку, може тобі ще вареничків? – запитала Марина. – Ще сметани покласти може?

Сергій відставив тарілку і якось дивно подивився на дружину.

– Марино, я люблю іншу жінку і хочу розлучення, – раптом сказав він. – Сподіваюся, ти не станеш нам перешкоджати.

Так буває, що люди закохуються і йдуть…

Ці шістнадцять років ми прожили з тобою непогано, доньку виховали.

Але всьому колись приходить кінець. Квартиру я ділити не буду. Піду зі своїми речами, як порядний чоловік.

Юля вже доросла, сподіваюся, для неї це не стане великою проблемою. Спілкуватися з нею я буду, допомагатиму грошима, звісно, теж. На аліменти можеш не подавати, я даватиму набагато більше, аніж має бути.

Ти ще молода, вродлива, обов’язково зустрінеш хорошого чоловіка, щиро цього тобі бажаю. У мене немов крила виросли, любов така штука…

…Марина дивилася на чоловіка і не вірила, що це відбувається насправді. Вона не одразу зрозуміла сенс сказаного Сергієм. Про що він говорить? Яке розлучення, які крила?!

– Сергію, ти про що?!

– Іду я від тебе, Марино. Ось про що. Завтра поїду. Назавжди…

…Марина була кілька днів, як у тумані. Вона невиразно пам’ятала, як чоловік поїхав, як вона плакала на дивані…

Дочка, як не дивно, спокійно поставилася до відходу батька.

– Мамо, та годі тобі плакати. Ну, пішов і пішов, горе прямо велике, чи що. У моїх подруг майже всі батьки розлучені, й нічого, живуть якось. А ти плачеш тут. Досить, набридло…

Ну ось, навіть власна дочка проти неї… Марину нічого не тішило. Вона перестала стежити за собою, не хотіла фарбувати волосся, робити макіяж, купувати новий одяг. А навіщо? Для кого? Вона нікому не потрібна, навіть собі…

Робота, будинок, магазин, телевізор. Все робила машинально. Навіть із дочкою не було бажання розмовляти. У неї життя вирує, школа, друзі, вечірки. Їй не до матері.

Якось Марина помітила у дочки новий телефон.

– Юлю, звідки в тебе найновіший айфон? Ти що, з багатієм зустрічаєшся?

– Ні. Ні з ким я поки що не зустрічаюся. Цей телефон мені Катя подарувала.

– Катя? Це хто?

– Катя – це татова нова дружина. Я кожен вихідний у них буваю.

Марина з подивом подивилася на дочку. Ходить у гості до батька з його цією…

– Юля, вона не повинна тобі нічого дарувати! Вона тобі ніхто!

– Та яка мені різниця, подарувала, та й годі! І взагалі вона класна! Модна, сучасна, не те, що ти! У неї гарна зачіска, і вона не носить одні й ті самі джинси та сукні, як ти.

І фарбується вона файно, і гарну музику слухає. Ми з нею на одній хвилі! Я тепер розумію, чому тато пішов до неї!

З тобою туга, а з нею свято! Тато дуже її любить, порошинки здуває, адже вона народить йому незабаром сина, а ти не змогла!

Марина так і сіла… Її улюблена дочка, Юлечка, зрадниця! Було дуже неприємно і прикро її слухати.

І Марина почала сваритися…

– Ах, ти так, значить? Ну, дякую, матусю! Більше ти мене не побачиш! І знай, татова дружина краща, аніж ти! І тепер вона виховуватиме мене!

Юля побігла в кімнату, зібрала рюкзак, у пакети накидала свій одяг і вискочила з квартири.

Марина металася з кімнати до кімнати, не знаючи, що робити. Чи то зупинити її, чи вибачитись, чи сваритися далі за таку поведінку.

Двері зачинилися. Пішла дочка. Ну ось, догралася… Усі кинули… Ну та й нехай! Якщо не потрібна, вона проживе без них.

…З цього дня Марину наче підмінили. Злість на чоловіка й дочку надихнула її на нову зачіску, колір волосся. Марина стала білявкою, про що завжди мріяла, але переживала спробувати. Новий колір волосся дуже пасував до її блакитних очей.

Дивлячись на себе в дзеркало, їй хотілося подальших змін. Вона поїхала у торговий центр і накупила собі гарних речей.

На душі стало легко. Вона вільна жінка, і не збирається все життя переживати через колишнього чоловіка. Багато честі. А дочка нерозумна ще, схаменеться й повернеться…

Кілька разів вона зідзвонювалася з Юлею. Та відповідала неохоче, невдоволено. Марина не звертала уваги. І додому не кликала її. Вона ж її не виставляла. А насварилася справедливо. Не було чого матері таке говорити…

…Минуло пів року. Марина чудово почувала себе в ролі розлученої жінки. У неї зав’язався роман із начальником, який розлучився кілька років тому. Його дружина пішла до молодого альфонса.

Йому й раніше подобалася Марина, але вона була одружена. Марина бачила, що він дивиться на неї не так, як на інших, але не надавала цьому значення. А тут, після розлучення, чому б і не розпочати нових стосунків?

Євген був щедрим і велелюбним. Марина просто купалася у його увазі та подарунках.

Якось вона зустріла свою дочку на вулиці, коли виходила з машини Євгена.

– Мама?! Це що за чоловік тебе возить?! Знайшла коханця собі? Машина крута, звісно, у нього…

– Це мій начальник, Євген Борисович. І у нас із ним стосунки. А ти як, як тато?

– Мамо, я хочу додому… Катя народила сина, і тепер я стала їм не потрібна. Точніше, потрібна, як нянька безкоштовна. Миколка репетує вічно, Катя зла, втомлена, свариться до мене.

Тато теж злиться весь час, хоче спокою, а у Миколки то одне, то інше… Коротше, втомилася я вже від них. Грошей тато мало став давати, каже, витрати додалися.

А ти нічого так виглядаєш, мамо, речі нові прикупила… Цей твій начальник не бідний, мабуть… Можна я сьогодні додому повернусь?

– Доню, я тебе й не виставляла, ти сама почала мене тоді провокувати. Повертайся, звичайно, тільки в мене нема нічого вдома, сама приготуй щось, я в ресторан іду сьогодні…

Марина у гарній вечірній сукні крутилася біля дзеркала.

– Гарна сукня, мамо, мабуть, купу грошей коштує? Твій Борисович подарував?

– Ні, сама купила. У мене зараз хороша зарплата, підвищили на посаді, витрачаю тільки на себе! Знаєш, у мене нове життя почалося після розлучення.

Батька твого я любила, звичайно, але зараз я щаслива! Звільнилася від колишніх стосунків, і живу, тішуся з того, що є…

– Чудово, мамо, так і треба! Ну, біжи вже, а то запізнишся! Затьмариш там усіх у ресторані!

Того вечора Євген зробив пропозицію Марині. Але вона відмовила. Сказавши, що поки що не готова знову вийти заміж. Євген прийняв відповідь і зрозумів.

На вихідних Марина з донькою вирушили оновлювати гардероб у торговий центр. Задоволені, з повними пакетами, вони виходили з магазину.

– Юлю, Марино, привіт! Чудово виглядаєте! – раптом пролунав голос Сергія.

– Привіт, тату! А ми тут покупки робимо… До речі, ти давно мені не давав грошей…

Сергій поліз у кишеню, дістав кілька зім’ятих купюр, і простягнув їх дочці.

– Ось, тримай, що є…

Юля взяла гроші й сховала їх у сумку.

– Ах, ось так у тебе немає грошей? Мені, виходить, не дав, а їй знайшов? – раптом вийшла Катя з дитиною на руках.

Марина уважно подивилася на розлучницю. Невисока, худа, волосся зачесане, без макіяжу. Нічого особливого. Марина набагато привабливіша.

– Кохана, я заборгував доньці, ось зараз і віддав. І тобі дам, але пізніше, коли мені заплатять.

– Синові комбінезон треба купувати, мені нову куртку, а ти доньці на нісенітниці всілякі даєш! Обійдеться, у тебе нова сім’я й нові витрати!

– Катю, ти нічого не переплутала?! Я взагалі-то його дочка законна! І він повинен мені допомагати! Ти змінилася, звичайно, з милої дівчини стала злою.

– Гаразд, ми вже підемо, – сказала Марина і взяла дочку за руку.

– Мамо, навіщо ти мене повела звідти? Я їй все виказала б! Ось же ж яка ця Катя… Вона тоді телефон мені за татові гроші купила, а показала все так, ніби це вона сама. Хотіла в довіру втертися.

– І в неї вийшло! Ти так нахвалювала її, казала, що мені далеко до неї.

– Пробач, мамо, не знаю, що на мене найшло. Хоча знаю. Телефоном мене підкупила. Я й повелася. А потім вона мені не раз нагадувала свою щедрість.

Я мала відпрацьовувати його, сидіти з дитиною, міняти йому памперси, годувати сумішшю, поки вона відпочиває, чи десь іде…

– Цей хлопчик твій братик, і нічого страшного, якщо ти з ним посиділа. Адже ти жила в них у той момент…

– Мамо, а тебе не впізнати прямо, спокійно так говориш про них, і в магазині поводилася спокійно.

– Тому що я щаслива, і мені нема до них діла… Нехай живуть і радіють! Я зрозуміла, дочко, що того, хто хоче піти, не треба тримати. Час все розставить на свої місця…

Через кілька місяців Марина прийняла пропозицію руки і серця від Євгена. Розписалися у ЗАГСі у звичайний день і відзначили вечерею в ресторані, запросивши колег.

– Мамо, там тато прийшов… Це я йому сказала, що ти вийшла заміж. Хоче привітати. Вийди…

Марина знизала плечима. Ну навіщо він прийшов? Але таки вийшла з ресторану. Євген був зайнятий розмовою і не помітив її відсутності.

– Сергію, ти навіщо прийшов? – запитала Марина у колишнього чоловіка, що стояв із букетом білих троянд біля входу.

– От прийшов привітати… Будь щаслива, Маринко! Хочу сказати, що я шкодую, що пішов від тебе. Кохання засліпило тоді, нічого не розумів. А зараз туман розвіявся, і я зрозумів, що був з тобою щасливий, просто не цінував.

Сина я люблю, звичайно, а ось його маму, вже ні… І що робити, не знаю що… Кинути не можу їх, і життя зовсім немає… От я втрапив, Маринко…

– Кожен сам собі начальник. Ти вибрав таке життя, от і живи. А я починаю все наново. Сподіваюся, мене більше не кинуть! Мені пора йти, до чоловіка! А квіти подаруй своїй дружині, їй буде приємно.

Марина розвернулася і з усмішкою пішла у залу. В душі була радість, що чоловік пожалкував про свій відхід від неї – так йому й треба.

Але довго вона не думала про нього, оскільки була захоплена новим чоловіком і маленьким новим життям, яке зовсім недавно зародилося в неї…