Коли родина Микитенко переїжджала в нову квартиру, їхні давні сусіди, Любов та Віктор, які були старші за них на п’ятнадцять років, прийшли попрощатися.

На рішення сім’ї Микитенко переїхати вплинула потреба у більшому просторі зі зростанням їхньої родини. Люба, яка працювала на керівній посаді на телефонній станції, поцікавилася наявністю домашнього телефону на новому місці.

Валерія зізналася їй, що у їхній новій квартирі немає телефону. Потім Люба поділилася дивовижним збігом: подружжя Микитенко відтепер буде сусідами з її колегою Іриною.

Переїхавши, Валерія почала знайомитись зі своїм оточенням. Вона часто помічала Тамару Іванівну – літню жінку з п’ятого поверху, яка щодня довго гуляє у дворі.

Валерія невдовзі дізналася, що Тамара Іванівна була свекрухою Ірини. Тамара мала досвід роботи в одному з перших копіювальних бюро міста, де вона навчилася керуватися новими технологіями.

Валерія захоплювалася життєстійкістю та пристосовністю Тамари, особливо коли виявила, що жінка похилого віку подолала свої серйозні проблеми зі здоров’ям. За кілька днів Ірина відвідала Валерію. Жінки швидко потоваришували завдяки спільним історіям та досвіду.

Ірина була здивована, дізнавшись, що Тамара позитивно відгукувалася про неї. Вона розповіла про труднощі, з якими зіткнулася, живучи зі своєю свекрухою, та про те, як розвивалися їхні стосунки протягом багатьох років.

Незважаючи на минулі тертя, Ірина залишалася дбайливою та уважною до потреб Тамари Іванівни.

Йдучи, Ірина повідомила Валерію про майбутню установку в їхньому будинку телефону, про який вона нещодавно домовилася на своєму робочому місці.

Валерія дивилася їй услід, розмірковуючи про інтригуючу динаміку своїх нових сусідів, але почуваючись щасливою через стосунки, які вона тепер вибудовувала.

КІНЕЦЬ.