2 роки тому, коли я виїжджала до Італії, то сказала своїм дітям, що відкладатиму гроші, щоб купити їм будинки. Я мріяла купити будинки для обох дочок.

Старша, Людмила, жила зі своїми непростими родичами, тоді як молодша Оленька залишалася зі своїм чоловіком і дітьми в мене вдома.

Я не раз помічала, що Оленька та її чоловік часто сперечалися про своє життєве становище. Людмила мала свій набір проблем.

Хоча її чоловік був єдиним сином своїх батьків і мав успадкувати все, але життя дочки з родичами чоловіка було далеким від приємного.

Вона часто плакала, висловлюючи бажання з’їхати. З огляду на ці обставини я відчула необхідність втрутитися.

Хоча обидва мої зяті працювали, їхнього заробітку в селі не вистачило б на окремі будинки.

Отже, я поїхала за кордон, сподіваючись протягом п’яти років заощадити близько 30 тисяч доларів на житло для кожної дочки.

За кілька місяців Оленька зателефонувала мені з численними проханнями про гроші на ремонт будинку. Хоча я й співчувала їм, але не могла постійно надсилати гроші.

Я хотіла заощадити порівну для обох дочок. Коли Оленька попросила грошей на шкільний одяг нашого онука, я відмовила, що різко загострило наші стосунки.

Людмила ніколи не просила грошей, що робило ситуацію ще складнішою. Розриваючись, я запитувала себе: чи правильний я зробила вибір і як налагодити стосунки з Оленькою?