Поки я була в декреті, то я нічого не кажу, мала все робити сама, і то я просила чоловіка й допомагати, коли не справлялася. Він міг і пропилососити, посуд помити, пилюку витерти, де я не дістаю. Не чоловік був, а золото.

Звичайно, свекруха приходила до нас, наче до дитини, але позаглядати, що у мене не так. і якось я попросила синові поміняти підгузок, бо у мене на кухні щось смажилося.

– Та як?, – вигукнула вона, – Та це ж чоловік, де він так поміняє, як мама?

– А що тут складного, – кажу я їй, – В ванну пішов, протер і одягнув чисте?

– Та як? Вже я поміняю, раз ти така дружина.

Я чесно не розуміла чому так, бо що ж тут такого? Коли ж вона бачила, що Сергій і замести може в хаті і посуд помити, то почала вже плескати, що я її сина тримаю за наймита.

Ну, чекайте, я теж не багатофункціональна машина на сонячній енергії. Проте, останньою краплею в якесь елементарне проживання у нас в сім’ї став прихід свекра. То було п’ять років у нашого сина, велика дата і велике святкування.

Я, як завжди, забігалася і не встигала. Попросила Сергія розкласти на стіл прибори і серветки, поставити стільці. І на це дійство прийшли свекруха і свекор.

Сергій носив на стіл наїдки, щось мив, а свекор аж багровів. А далі сказав, щоб Сергій з ним вийшов на двір подихати. Їх не було з пів години.

Я нічого не помітила спочатку, але потім. Коли мені треба було допомогти з напоями на кухні, то я покликала Сергія, але той не поворухнувся. Прийшлося мені все робити, бо й свекруха сиділа, як приклеєна.

Моїх батьків не було, бо мама б мені радо допомогла. Отак ми відсвяткували і вже провели гостей.

– Я буду посуд мити, а ти пропилосось, – кажу йому.

– Ні, – каже Сергій, – то твоя робота.

– Що?, – я вухам не повірила.

– Я сказав, що то твоя робота от її й роби.

Він пішов, а я слова не могла вимовити. В мене в самої і ноги, і руки гудуть і ще я допомоги не матиму?

Зчинила галас, а він почав, що це я його експлуатую, бо батько йому таке каже.

– Твій батько вас всіх утримує, на хвилиночку, – кажу я йому, – Мати твоя палець об палець за все життя не вдарила, а я на роботі працюю і заробляю так само, як ти! То чого я маю ще й тут, вдома, робити більше?

Сергій пішов тієї ночі спати до матері. Думаю, вони його там добре пожаліли.

Але скажіть, що я не права? Працюєш на роботі зранку до ночі, дитину маєш глядіти ще, щоб усе мала в садок, щоб їсти приготувати, щоб затишок в домі та чистоту тримати. А чоловік прийде з роботи і вже на дивані за телефоном щось дивиться – то це так має бути?

Я вирішила Сергія не перепрошувати, хотіла побачити, як же буде далі. І за цей тиждень, що його не було, то, знаєте, й не було баняків та тарілок, бо я варила лише для сина і собі щось перепадало. Не було купа прання, прасування і докорів, що я нічого не встигаю.

Не було зауважень дитині, що він іграшки розкидає і ламає, і має їх негайно прибрати… Що має мовчати, коли тато щось дивиться і не хотіти гратися з татком, бо той втомився на роботі.

Хоч чоловік пішов, щоб показати, як я без нього не справлюся, але він показав, що мені без нього краще.

Цікаво, чи такого ефекту очікував свекор?

КІНЕЦЬ.